Єр.29:11 Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію.
Це слово було сказане пророком до Божого народу.Бог зацікавлений щоб його люди жили в спокої,та безпеці.Бог бажає благословляти,давати добро людям.Він бажає людям добра.До людей Він свого часу говорив: «Ось,благословення і прокляття кладу перед тобою,і раджу тобі вибрати благословення!».
Деколи людей цікавить таке запитання: «Якщо Бог тримає все в Своїй руці,і бажає людям добра,чому в житті людей стається зло?», І це може ще більше дивувати віруючих людей,в яких також стаються в житті різні неприємні випадки,чи то хвороби,чи раптові втрати рідних,чи ще якась біда.
І деколи люди нарікають на Бога,через той чи інший випадок який трапився в їхньому житті.Але якщо ми подивимось на все це очима Господніми,то ми побачимо що все те, що стається в житті дитини Божої,відкриває ворота до великих Божих благословінь.
Писання нам говорить: Рим.8:28 І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
Російський текст : 28 Притом знаем, что любящим Бога, призванным по [Его] изволению, все содействует ко благу.
Що би не ставалося в житті дитини Божої- все сприяє на добро.Ці, на наш погляд, жахливі обставини працюють на нас.Нам на добро.Цікаво, як горе, яке трапляється в нашому житті може,може принести нам добро?
Розглянемо декілька Біблійних розповідей на цю тему.
Буття 37. Історія Йосипа,в якого в сімнадцять років почалися проблеми.Бог почав йому відкривати в снах його майбутнє,і він розумів Божі відкриття,щодо його життя.Але Йосип не думав навіть що шлях до здійснення цих обявлень,буде такий важкий.
Але Бог не залишав його на цій важкій дорозі. Бут.39:2-6 І був Господь з Йосипом, а він став чоловіком, що мав щастя. І пробував він у домі свого пана єгиптянина.І побачив його пан, що Господь з ним, і що в усьому, що він робить, Господь щастить у руці його.І Йосип знайшов милість в очах його, і служив йому. А той призначив його над домом своїм, і все, що мав, віддав в його руку.І сталося, відколи він призначив його в домі своїм, і над усім, що він мав, то поблагословив Господь дім єгиптянина через Йосипа. І було благословення Господнє в усьому, що він мав, у домі й на полі.І він позоставив усе, що мав, у руці Йосиповій. І не знав він при ньому нічого, окрім хліба, що їв. А Йосип був гарного стану та вродливого вигляду.
Ми бачимо, що все нібито налагодилось.Прийшла повага з боку пана,прийшов успіх,благословення,Йосип отримує владу,тільки жити і процвітати….Але далі ми бачимо,знов випробування яке приводить Йосипа до в’язниці.Жінка Потіфара.І хоча правда була на стороні Йосипа,він потрапляє до в’язниці.Благодать закінчилась?!Ні!Кожне слідуюче випробування відкривало ворота до ще більших благословінь.Ми читаємо далі : Бут.39:21-23 А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в'язничного дому.І начальник в'язничного дому дав у руку Йосипа всіх в'язнів, що були в домі в'язничнім, і все, що там робили, робив він.Начальник в'язничного дому не бачив нічого в руці його, бо Бог був із ним, і що він робив, щастив йому Господь.
Де б ми не були, і що б з нами не трапилося,коли ми довіряємо Богу,все буде нам на добро,тому що все під Його контролем,бо думки Його про нас,нам на добро.
Бут.41:38-47 І сказав фараон своїм рабам: Чи знайдеться чоловік, як оцей, що Дух Божий у нім?І сказав фараон Йосипові: Що Бог відкрив тобі це все, то немає такого розумного й мудрого, як ти.Ти будеш над домом моїм, а слів твоїх уст буде слухатися ввесь народ мій. Тільки троном я буду вищий від тебе.І сказав фараон Йосипові: Дивись, я поставив тебе над усім краєм єгипетським.І зняв фараон персня свого з своєї руки, та й дав його на руку Йосипову, і зодягнув його в одежу віссонну, а на шию йому повісив золотого ланцюга.
І зробив, що він їздив його другим повозом, і кричали перед обличчям його: Кланяйтеся! І поставив його над усім єгипетським краєм.І сказав фараон Йосипові: Я фараон, а без тебе ніхто не підійме своєї руки та своєї ноги в усім краї єгипетськім.І назвав фараон ім'я Йосипові: Цофнат-Панеах, і дав йому за жінку Оснату, дочку Поті-Фера, жерця Ону. І Йосип піднявся над єгипетським краєм.А Йосип був віку тридцяти літ, коли він став перед лицем фараона, царя єгипетського.
Тринадцять років йшов Йосип важкою дорогою,до великих Божих благословінь.І ця дорога була налегка.Дорога болю і плачу,дорога випробувань,та труднощів.Але віра в Бога робила Його сильним,і він перемагав все Богом своїм.
Фил.4:13 Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, в Ісусі Христі.
Інша історія,яка показує нам, що труднощі які приходять в наше життя, Бог обертає нам на добро,це історія Йова.
Йов.1:1-6 Був чоловік у країні Уц, на ім'я йому Йов. І був чоловік цей невинний та праведний, і він Бога боявся, а від злого втікав.І народилися йому семеро синів та три дочки. А маєток його був: сім тисяч худоби дрібної, і три тисячі верблюдів, і п'ять сотень пар худоби великої, і п'ять сотень ослиць та дуже багато рабів. І був цей чоловік більший від усіх синів сходу.А сини його ходили один до одного, і справляли гостину в домі того, чий був день. І посилали вони, і кликали трьох своїх сестер, щоб їсти та пити із ними.І бувало, як миналося коло бенкетних днів, то Йов посилав за дітьми й освячував їх, і вставав він рано вранці, і приносив цілопалення за числом їх усіх, бо Йов казав: Може згрішили сини мої, і зневажили Бога в серці своєму. Так робив Йов по всі дні.
Благословенний чоловік в усьому ,сімя,багатство,і саме головне духовні чесноти,невинність і страх Божий. Ніщо не передрікало біди.
Але раптове пришестя біди,забрало від нього все.Діти померли, багатство пропало,І ми бачимо після цих трагічних звісток,вчинок сильного чоловіка : Йов.1:20-22 І встав Йов, і роздер плаща свого, й обстриг свою голову, та й упав на землю, і поклонився,та й сказав: Я вийшов нагий із утроби матері своєї, і нагий повернусь туди, в землю! Господь дав, і Господь узяв... Нехай буде благословенне Господнє Ім'я!При всьому цьому Йов не згрішив, і не сказав на Бога нічого безумного!
І ніби то все,залишився ні з чим.Але дякувати Богові за здоровя,одне що залишилося добре.Але ми бачимо далі,ворог не заспокоївся,і ще один удар,по тілу Йова.Йов тяжко захворів.Але він знову поступає мужньо.Коли його спонукують проклясти Бога,щоб не мучитись,і померти,він говорить: Йов.2:9-11 І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!... А він до неї відказав: Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!... Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем? При всьому тому Йов не згрішив своїми устами...
Скільки це випробування продовжувалось не відомо,але результат його був дуже благословенний. Йов.42:10-17 І Господь привернув Йова до першого стану, коли він помолився за своїх приятелів. І помножив Господь усе, що Йов мав, удвоє.І поприходили до нього всі брати його, і всі сестри його та всі попередні знайомі його, і їли з ним хліб у його домі. І вони головою хитали над ним, та потішали його за все зле, що Господь був спровадив на нього. І дали вони йому кожен по одній кеситі, і кожен по одній золотій обручці. А Господь поблагословив останок днів Йова більше від початку його, і було в нього чотирнадцять тисяч дрібної худоби, і шість тисяч верблюдів, тисяча пар худоби великої та тисяча ослиць. І було в нього семеро синів та три дочки. І назвав він ім'я першій: Єміма, і ім'я другій: Кеція, а ім'я третій: Керен-Гаппух. І таких вродливих жінок, як Йовові дочки, не знайшлося по всій землі. І дав їм їх батько спадщину поміж їхніми братами. А Йов жив по тому сотню й сорок років, і побачив синів своїх та синів синів своїх, чотири поколінні. І впокоївся Йов старим та насиченим днями.
Ідеколи ми дивуємося,коли внаше життя приходить якась біда,чи тіснота.Ми дивимося на все це і думаємо,ми діти Божі,під Його захистом і охороною,маємо Його обітниці,стараємось жити праведно і свято,і чому це прийшло в наше життя.
Але досліджуючи Писання,ми бачимо,що випробування,які приходять в життя віруючої людини,не залежить ні від того якою мірою ми благословенні,ні від нашого життя.
1Петр.4:12 Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування,
немов би чужому випадку для вас(как приключения для вас странного,)
Слово випробування в грецькій мові має декілька значень: испытание, спокуса; біда, горе, страждання, турбота, випадок, подія.
Апостол Петро нас закликає щоб ми не дивувалися, з того що стається в нашому житті, ніби це з нами не мало би трапитися.
Ще одне місце Писання відкриває нам суть того, що в нашому житті стається:
Євр.12.1-13. 1 Посему и мы, имея вокруг себя такое облако свидетелей, свергнем с себя всякое бремя и запинающий нас грех и с терпением будем проходить предлежащее нам поприще, 2 взирая на начальника и совершителя веры Иисуса, Который, вместо предлежавшей Ему радости, претерпел крест, пренебрегши посрамление, и воссел одесную престола Божия. 3 Помыслите о Претерпевшем такое над Собою поругание от грешников, чтобы вам не изнемочь и не ослабеть душами вашими. 4 Вы еще не до крови сражались, подвизаясь против греха, 5 и забыли утешение, которое предлагается вам, как сынам: сын мой! не пренебрегай наказания Господня, и не унывай, когда Он обличает тебя. 6 Ибо Господь, кого любит, того наказывает; бьет же всякого сына, которого принимает. 7 Если вы терпите наказание, то Бог поступает с вами, как с сынами. Ибо есть ли какой сын, которого бы не наказывал отец? 8 Если же остаетесь без наказания, которое всем обще, то вы незаконные дети, а не сыны. 9 Притом, [если] мы, будучи наказываемы плотскими родителями нашими, боялись их, то не гораздо ли более должны покориться Отцу духов, чтобы жить? 10 Те наказывали нас по своему произволу для немногих дней; а Сей - для пользы, чтобы нам иметь участие в святости Его. 11 Всякое наказание в настоящее время кажется не радостью, а печалью; но после наученным через него доставляет мирный плод праведности. 12 Итак укрепите опустившиеся руки и ослабевшие колени 13 и ходите прямо ногами вашими, дабы хромлющее не совратилось, а лучше исправилось.
Розглянемо все по-порядку. Тут не йде мова про покарання за вчинений гріх.
-1. з терпінням будемо проходити ту боротьбу,битву,боріння, яке лежить перед нами,яке є вже поставлене на нашому шляху.
Подібно тому, яке було поставлено на шляху в Ісуса.
-3.Коли щось трапляється в нашому житті,ми повинні почати роздумувати про Ісуса,який все пройшов.Це поможе нам на знемогтися,не змучитись,не втратити сили,не засмутитись,не ослабнути .
-4.Ми ще не до крові протистали,противились борючись,воюючи проти беззаконня,непослуху,переступу закону.
-5.і забули наставлення(науку) яке пропонується нам як дітям: зверни увагу на наставлення Боже,і на слабни коли Він оприділив,поставив це для тебе.
-6.Бо Господь кого любить,того і настановляє,вчить,виховує.
-7.Це настановлення спільне для всіх кого любить Господь.
-11.Всяке наставлення коли воно відбувається не здається радістю,але пізніше тренованим,розвиненим через настановлення,віддасться плодом праведності.
-12.Тому тому хто ослабів,потрібно зміцнитися,
-13. Слово «ходите»,озн. колія,слід від колеса,шлях.Станьте в свою колію,ті хто вибиті з колії.Для того щоб,ті хто не впевнено стоять в Бозі, дивлячись на наші випробування,не розчарувались, не повернули назад, а краще зміцнились, зцілились, піднялись, встановились, поправились.
Яку користь нам приносять наші випробування?
1)Очищує.
-Пс.65.10 Ти випробував нас, Боже, переплавив нас, як переплавляють срібло.
- Зах.13:9 І введу цю третю частину в вогонь, і розплавлю їх, як плавлять срібло, і очищу їх, як очищають золото: вони будуть призивати імя Моє, і Я почую їх і скажу: "це
Мій народ", і вони скажуть: "Господь - Бог мій!"
2)Зміцнює віру.
Випробування зміцнює нашу довіру Богові.
Як.1:2-5 Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали.
Тобто, випробування нашої віри робить нас стійкими, постійними, виносливими, міцними, витривалими.
1Петр.1:6-8 Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа.
Наша віра повинна приносити славу Богові.
3) Показує нам в якому стані наше серце.
Лук.8:13 А що на кам'янистому грунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.
А саме,слово яке ми отримуємо від Господа,чи воно вкорінилося в нашому серці,чи ми живемо згідно відкриття,чи ми поверхнево сприймаємо його.
-вірність Вих.16:4 І промовив Господь до Мойсея: Ось Я спускатиму вам дощем хліб із неба, а народ виходитиме й щоденно збиратиме, скільки треба на день, щоб випробувати його, чи буде він ходити в Моєму Законі, чи ні.
4)Приносить Страх Божий.
Вих.20:20 І промовив Мойсей до народу: Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас, і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили.
Бувають такі ситуації,які побуджують нас мати страх Божий.Який береже нас від беззаконних дій.
Давид молився:
Пс.25:2 Перевір мене, Господи, і випробуй мене, перетопи мої нирки та серце моє,
Пс.138:23,24 Випробуй, Боже, мене, і пізнай моє серце, досліди Ти мене, і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь!
Щоби не ставалося в нашому житті,чи то якісь серйозні обставини,чи дрібниці,ми повинні повністю довіряти Богові.Наше невірство стане на перешкоді,щодо приходу Божих благословінь в наше життя.Бог обіцяв нам що він нас не залише і не покине ніколи.Тому від нас потрібні дві речі:це любити Господа,і довіряти Йому.
Рим.8:28 І знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою, усе допомагає на добре.
Не написано, тим хто вірує і сповідує,і не тим хто надіється,а тим хто любить. Слово «ті хто любить»,в цьому тексті озн. «ті які відчувають прив’язаність,ті які знаходять задоволення.».
неділя, 31 липня 2011 р.
Ворожнеча проти Бога
Євр.10:12-13 А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів,далі чекаючи, аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг.
Писання говорить ,що прийде той час, коли вороги Божі,будуть покладені в підніжжя Його ніг.Ми розуміємо ким є Бог.Також розуміючи Його потужність,виникає запитання: хто може ворогувати з Ним?Хто має стільки сили та відваги щоб виступити проти Нього?
Але коли ми дослідимо Писання,на цю тему,то ми побачимо,що все набагато простіше.
Розглянемо,що Писання говорить про те,хто є ворогами Божими.
Варто зауважити,що ворогами Божими не являють тварини,та птахи,чи риби.
Тож,ворогами Божими,є духовні сили,та певна категорія людей,які живуть на землі.В цю категорію входять люди,які не прийняли Христа,як жертву свого примирення з Богом,та християни,які перебувають в відступлені.
Розглянемо все,в своєму порядку.
1)Духовні сили.
Матв.13:25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
Матв.13:39 а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи.
1Кор.15:26 Як ворог останній смерть знищиться
Смерть-це особа. Об.6:8 І я глянув, і ось кінь чалий. А той, хто на ньому сидів, на ім'я йому Смерть, за ним же слідом ішов Ад.
Об.20:14 Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне.
Об.12:9 І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені.
2)Люди які не прийняли Ісуса.
Рим.5:10 Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його.
Кол.1:21 І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках,
Всі люди,які не прийняли Ісуса,знаходяться в ворожнечі проти Бога.Ці люди знаходяться в тій самій позиції,що і диявол.Різниця лише в тому,що в людей є шанс спастися.
3)Християни,які перебувають в відступлені.
Iс.63:10 Та стали вони неслухняними й Духа Святого Його засмутили, і Він обернувся на ворога їм, Він Сам воював проти них...
Плач.2:5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!
Мих.2:8 Ще вчора були ви народом Моїм, тепер же стаєте за ворога,
Ці місця Писання показують нам,Божий народ,який Він Сам вибрав Собі та наблизив до Себе.Але народ сам став в позиції ворожнечі.Це було в часи Старого Заповіту.
Розглянемо,що відбувається тепер.Яким чином християним може зайняти позицію ворожнечі проти Бога.
Фил.3:18 Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.
Вчому виражалася ця ворожнеча?
Павло говорить нище,що ці люди думають тільки про земне : Фил.3:19 їхній кінець то загибіль, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!
Ми бачимо що Писання,вчить нас протилежне,і це наголошується в декількох місцях Писання: Кол.3:1 Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що
вгорі, де сидить Христос по Божій правиці.
Кол.3:2 Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі.
Цьому вчив і Сам Ісус: Матв.6:33 Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.
Ми бачимо,що думки,тільки про земне,роблять християнин ворогами хреста Христового.Чому саме хреста Христового? Тому що,Христос помер на хресті,для того,щоб звільнити нас від привязаності до земного життя.І найбільшим проявом неповаги до Ісуса,є те,що християнин неможе,чи не хоче залишити світське мишлення.Коли він своїми думками привязаний до земного життя,до клопотів та турбот,він ніколи не буде мати миру Божого та миру з Богом.
-Тобто,перше що робить християн ворогами Божими,це думки про земне життя.
Рим.8:7 думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
Коли християн заповнюють думки про матеріальне,він знаходиться в бунті проти Бога.Він не може підкоритися Богові,по тій причині,що плоть взяла верх,над ним.В кожній людині є природа бунтаря.Сммирення досягається через оновлений розум,та рішенням волі.Рішення волі,на користь Царства Божого,можливе тільки через оновлений розум.
Наші думки визначають:чи ми живемо по-духу,чи ми живемо по-плоті.
-Друга причина ворогування,це – дружба зі світом.
Як.4:4 Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається.
Слово «дружба»-озн. «привязаність,любов».
Апостол Іван застерігає : 1Iван.2:15 Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської,бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу.
Слово «любити»-слово включає в себе слідуючі поняття: піклуватися, бажати добра, відчувати привязаність, знаходити задоволення,цінувати.
Є три шляхи якими скористався диявол намагаючись спокусити вінець творіння Божого - людину. Ці три шляхи ведуть до загибелі іноді навіть служителів Божих, які не мають достатньо знань та рішучості виявити їх в корені. Більша частина гріхів (якщо не всі) починається саме тут, на одній з цих трьох широких доріг, а потім відгалужується на вузеньку стежку того чи іншого гріха. У книзі Буття 3:6 написано: «і побачила жінка, що (1) дерево добре для їжі, і що (2) воно приємно для очей і (3) пожадане, щоб набути знання;».
Ось вони три каверзні і згубні якості світу цього. 1-Івана2 :15-16. «Не любіть світу, ані того, що в світі: хто любить світ, у тім немає любови Отцівської. Бо все, що в світі: (1) пожадливість тілесна, (2) пожадливість очам, і (3) гордість життєва, це не від Отця, а від світу цього ». Аналогія цілком очевидна. Давайте тепер порівняємо Буття 3:6 та 1-Івана 2:16. Ось що виходить:
-пожадливість тілесна-добре для їжі,
-пожадливість очам - приємне для очей,
-гордість житейська - дерево пожадане, щоб набути знання.
Отже, ми бачимо що сатана аналогічно підходить до всіх людей, так-само як до Адама з Євою. Але, є ще один випадок - спокуса Ісуса в пустелі! Ця історія описана в Євангелії від Матвія в 4 розділі. Перше, на чому спекулював диявол було природне бажання їсти. Вірш 3: «і приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами». Друге, це викликати гордість у Спасителя, подивитися на його реакцію. Вірші 5 і 6: «Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на крилі храму і каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо написано: Своїм Анголам накаже про Тебе, і на руках понесуть Тебе, щоб не вдарив об камінь Своєї ноги ».
І останнє, третє спокуса направлена на бажання володіти, на жадібність. Вірші 8 і 9: "Знов диявол бере Його на досить високу гору, і показиваеь Йому всі царства світу і славу їхню, і каже Йому: Це все Тобі дам, якщо впадеш, поклонішся мені». Як видно, тут можна провести ту ж саму паралель з 1-Іоанна 2:16. Ось що виходить:
-пожадливість тілесна - камені зробити хлібами;
-пожадливість очам, - всі царства світу і їх слава,
-гордість житейська - кинутися вниз.
Результат цієї спокуси нам відомий. Ісус вийшов з нього переможцем безгрішним, яким залишається і по нині. Хоча диявол намагався спокусити Його все тими ж старими методами, якими він користується і по нині.
Пожадливість-це бажання, потяг, пристрасть,спрага, примха, хіть,жага
Апоастол Яків розкриває нам духовну таємницю,послідовного розвитку гріха.
Як.1:14 Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Ці слова підтверджують випадок в Едемському саду.Коли Єва сама спокусилася,через власну пожадливість.Що там сталося? Як Єва могла спокуситися тим,що бачила постійно?
Вона не раз ходила біля дерева пізнання,але не спокушалася.Дослідимо цей випадок.
Виділимо деякі важливі факти.
1)Те, що дерево було під заповіддю.Бут.2:16 І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!
2)Сатана знав цю заповідь. Бут.3:1Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?
Апостол Павло говорить: Рим.7:8 Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,
Сатана відреагував на заповідь,і використав її,щоб звести людину.Що він зробив?
Сатана привернув увагу,до того що було Богом заборонено.Він зробив все, щоб жінка затримала свій погляд на обєкті спокуси,бо він знав,що для того щоб розбудити в людині пожадливість потрібно,щоб людина зосередила свою увагу на спокусі.
Написано: Бут.3:6 І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і
пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв.
Хіба вона до цього часу не бачила? Бачила,але тепер зовсім по-іншому.Вона дивилася на дерево з пожадливістю,з пристрастю,в неї виникло сильне бажання зірвати яблуко.Коли це вже було допущено,то в такому стані боротися з пожадливістю,вже не можливо.Це те про що говорить ап.Яків: Як.1:14 Пожадливість потому, зачавши
Слово «зачавши»-озн. «схопити,зачати, завагітніти)
Це стан вагітності.Людина вагітніє гріхом,який вона змушена буде породити.
Як.1:15 Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Як перемогти спокуси?
Методи диявола такі ж самі і тепер.Формула гріха-одна,вона діє і сьогодні.Те що відкриває нам Дух Святий про гріх,ми повинні розуміти,та діяти.В своєму житті,для нас існують певні заборони,та обмеження.І це не є поганим.Ці обмеження бережуть нас та охороняють.Ми читаємо Біблію,і вона нам відкриває що є гріх,та що таке неправедність. Вона вказує нам на ті межі,в яких ми повинні жити та діяти.І диявол знаючи ці обмеження, буде використовувати їх для того, щоб спокусити нас,вийти за ці межі. Яким чином нам не повторити те, що зробила Єва в Едемі.
Ключ до перемоги - не вступати в контакт з дияволом.
Як це зробити? Прикладом нам виступає Ісус.
Коли Ісус був поведений Духом в пустелю,до нього приступив сатана,з тією самою метою,що і в Едемі-спокусити,звести.Ісус на відміну від Єви,не став вступати з дияволом в дискусію.Але ми бачимо,що відразу,лиш підійшла спокуса,Ісус використав Слово Боже,яке поразило диявола.Коли ми відчуваємо,що щось починає сильно привертати нашу увагу,і ми знаємо що над цим немає Божого благословіння,ми повинні відразу спротивитись дияволу,використавши Слово Боже.
1Петр.5:8 Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого.Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі.
Як.4:7 Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас.
-Третя причина ворогування з Богом-це невірство.
Невірство вибраних Богом людей,привело до їх загибелі.Про це ми читаємо в Старому Заповіті.
Євр.3:14-19 Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця,аж поки говориться: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань! 16 Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? 17 На кого ж Він гнівався був сорок років? Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні кості в пустині полягли? 18 Проти кого Він був присягався, що не ввійдуть вони до Його відпочинку, як не проти неслухняних? 19 І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.
Рим.11:20 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся,
але бійся.
Ми не маємо права зневірюватися.
1Кор.10:11 Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов.
Що таке невірство,через яке загинуло багато вибраних Богом людей.
2Сол.2:3 Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
Писання вчить нас, що перед пришестям Господа Ісуса, прийде відступлення.
Ми приступаємо до Бога, через віру. Так само, і відступлення-виражається через невірство. Євр.3:12 Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!
Юд.1:5 А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував.
Євреї бачили все що Бог робив перед їхніми очами,але вони зневірились.
Їхнє невірство полягало в їх недовірі Богу. Бог сорок років вчив їх довіряти Йому, але вони так і не засвоїли цей урок. І це стало трагедією для них.
Ми можемо говорити що ми віримо Богові, але в своєму повсякденному житті ми можемо недовіряти Йому. Існує два прояви віри: це вірність, і довіра. Тобто, віра це не тільки слова, це прояв вірності та довіри Богу. В свою чергу, довіра, виражається в надії та покладанні на Бога.
Ми повністю підкоряємо всі сфери нашого життя Богові. Ми повинні довіритися Йому повністю. Ми повинні навчитися спокійно спати на човні, в той час коли бушує море. Ми настільки повинні смирити себе, щоб стати дійсно тією глиною в руках гончаря. Щоб Він робив з нас те, що бажає.
Розглянувши ці місця Писання,ми можемо зробити деякі висновки,що існують важливі вчинки з нашого боку,які можуть привести до ворожнечі з Богом.Коли ми нехтуємо цим великим спасінням,коли ми не сприймаємо серйозно те,що зробив Ісус на хресті,коли привязані думками своїми до земних речей,і в нас більше планів земних,як духовних,в нас більше стремлінь до земних речей,як до духовних-ми повинні негайно переглянути своє життя,і покаявшись,почати наводити порядок в своїх думках та діях.
Писання говорить ,що прийде той час, коли вороги Божі,будуть покладені в підніжжя Його ніг.Ми розуміємо ким є Бог.Також розуміючи Його потужність,виникає запитання: хто може ворогувати з Ним?Хто має стільки сили та відваги щоб виступити проти Нього?
Але коли ми дослідимо Писання,на цю тему,то ми побачимо,що все набагато простіше.
Розглянемо,що Писання говорить про те,хто є ворогами Божими.
Варто зауважити,що ворогами Божими не являють тварини,та птахи,чи риби.
Тож,ворогами Божими,є духовні сили,та певна категорія людей,які живуть на землі.В цю категорію входять люди,які не прийняли Христа,як жертву свого примирення з Богом,та християни,які перебувають в відступлені.
Розглянемо все,в своєму порядку.
1)Духовні сили.
Матв.13:25 А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
Матв.13:39 а ворог, що всіяв його це диявол, жнива кінець віку, а женці Анголи.
1Кор.15:26 Як ворог останній смерть знищиться
Смерть-це особа. Об.6:8 І я глянув, і ось кінь чалий. А той, хто на ньому сидів, на ім'я йому Смерть, за ним же слідом ішов Ад.
Об.20:14 Смерть же та ад були вкинені в озеро огняне. Це друга смерть, озеро огняне.
Об.12:9 І скинений був змій великий, вуж стародавній, що зветься диявол і сатана, що зводить усесвіт, і скинений був він додолу, а з ним і його анголи були скинені.
2)Люди які не прийняли Ісуса.
Рим.5:10 Бо коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим більше, примирившися, спасемося життям Його.
Кол.1:21 І вас, що були колись відчужені й вороги думкою в злих учинках,
Всі люди,які не прийняли Ісуса,знаходяться в ворожнечі проти Бога.Ці люди знаходяться в тій самій позиції,що і диявол.Різниця лише в тому,що в людей є шанс спастися.
3)Християни,які перебувають в відступлені.
Iс.63:10 Та стали вони неслухняними й Духа Святого Його засмутили, і Він обернувся на ворога їм, Він Сам воював проти них...
Плач.2:5 Господь став, як той ворог, понищив Ізраїля Він, всі палати його зруйнував, твердині його попустошив, і Юдиній доньці примножив зідхання та стогін!
Мих.2:8 Ще вчора були ви народом Моїм, тепер же стаєте за ворога,
Ці місця Писання показують нам,Божий народ,який Він Сам вибрав Собі та наблизив до Себе.Але народ сам став в позиції ворожнечі.Це було в часи Старого Заповіту.
Розглянемо,що відбувається тепер.Яким чином християним може зайняти позицію ворожнечі проти Бога.
Фил.3:18 Багато бо хто, що про них я вам часто казав, а тепер говорю навіть плачучи, поводяться, як вороги хреста Христового.
Вчому виражалася ця ворожнеча?
Павло говорить нище,що ці люди думають тільки про земне : Фил.3:19 їхній кінець то загибіль, шлунок їхній бог, а слава в їхньому соромі... Вони думають тільки про земне!
Ми бачимо що Писання,вчить нас протилежне,і це наголошується в декількох місцях Писання: Кол.3:1 Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що
вгорі, де сидить Христос по Божій правиці.
Кол.3:2 Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі.
Цьому вчив і Сам Ісус: Матв.6:33 Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться.
Ми бачимо,що думки,тільки про земне,роблять християнин ворогами хреста Христового.Чому саме хреста Христового? Тому що,Христос помер на хресті,для того,щоб звільнити нас від привязаності до земного життя.І найбільшим проявом неповаги до Ісуса,є те,що християнин неможе,чи не хоче залишити світське мишлення.Коли він своїми думками привязаний до земного життя,до клопотів та турбот,він ніколи не буде мати миру Божого та миру з Богом.
-Тобто,перше що робить християн ворогами Божими,це думки про земне життя.
Рим.8:7 думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
Коли християн заповнюють думки про матеріальне,він знаходиться в бунті проти Бога.Він не може підкоритися Богові,по тій причині,що плоть взяла верх,над ним.В кожній людині є природа бунтаря.Сммирення досягається через оновлений розум,та рішенням волі.Рішення волі,на користь Царства Божого,можливе тільки через оновлений розум.
Наші думки визначають:чи ми живемо по-духу,чи ми живемо по-плоті.
-Друга причина ворогування,це – дружба зі світом.
Як.4:4 Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається.
Слово «дружба»-озн. «привязаність,любов».
Апостол Іван застерігає : 1Iван.2:15 Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської,бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу.
Слово «любити»-слово включає в себе слідуючі поняття: піклуватися, бажати добра, відчувати привязаність, знаходити задоволення,цінувати.
Є три шляхи якими скористався диявол намагаючись спокусити вінець творіння Божого - людину. Ці три шляхи ведуть до загибелі іноді навіть служителів Божих, які не мають достатньо знань та рішучості виявити їх в корені. Більша частина гріхів (якщо не всі) починається саме тут, на одній з цих трьох широких доріг, а потім відгалужується на вузеньку стежку того чи іншого гріха. У книзі Буття 3:6 написано: «і побачила жінка, що (1) дерево добре для їжі, і що (2) воно приємно для очей і (3) пожадане, щоб набути знання;».
Ось вони три каверзні і згубні якості світу цього. 1-Івана2 :15-16. «Не любіть світу, ані того, що в світі: хто любить світ, у тім немає любови Отцівської. Бо все, що в світі: (1) пожадливість тілесна, (2) пожадливість очам, і (3) гордість життєва, це не від Отця, а від світу цього ». Аналогія цілком очевидна. Давайте тепер порівняємо Буття 3:6 та 1-Івана 2:16. Ось що виходить:
-пожадливість тілесна-добре для їжі,
-пожадливість очам - приємне для очей,
-гордість житейська - дерево пожадане, щоб набути знання.
Отже, ми бачимо що сатана аналогічно підходить до всіх людей, так-само як до Адама з Євою. Але, є ще один випадок - спокуса Ісуса в пустелі! Ця історія описана в Євангелії від Матвія в 4 розділі. Перше, на чому спекулював диявол було природне бажання їсти. Вірш 3: «і приступив до Нього спокусник, і сказав: Коли Ти Син Божий, скажи, щоб каміння це стало хлібами». Друге, це викликати гордість у Спасителя, подивитися на його реакцію. Вірші 5 і 6: «Тоді забирає диявол Його в святе місто, і ставить Його на крилі храму і каже Йому: Коли Ти Син Божий, то кинься додолу, бо написано: Своїм Анголам накаже про Тебе, і на руках понесуть Тебе, щоб не вдарив об камінь Своєї ноги ».
І останнє, третє спокуса направлена на бажання володіти, на жадібність. Вірші 8 і 9: "Знов диявол бере Його на досить високу гору, і показиваеь Йому всі царства світу і славу їхню, і каже Йому: Це все Тобі дам, якщо впадеш, поклонішся мені». Як видно, тут можна провести ту ж саму паралель з 1-Іоанна 2:16. Ось що виходить:
-пожадливість тілесна - камені зробити хлібами;
-пожадливість очам, - всі царства світу і їх слава,
-гордість житейська - кинутися вниз.
Результат цієї спокуси нам відомий. Ісус вийшов з нього переможцем безгрішним, яким залишається і по нині. Хоча диявол намагався спокусити Його все тими ж старими методами, якими він користується і по нині.
Пожадливість-це бажання, потяг, пристрасть,спрага, примха, хіть,жага
Апоастол Яків розкриває нам духовну таємницю,послідовного розвитку гріха.
Як.1:14 Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною.Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Ці слова підтверджують випадок в Едемському саду.Коли Єва сама спокусилася,через власну пожадливість.Що там сталося? Як Єва могла спокуситися тим,що бачила постійно?
Вона не раз ходила біля дерева пізнання,але не спокушалася.Дослідимо цей випадок.
Виділимо деякі важливі факти.
1)Те, що дерево було під заповіддю.Бут.2:16 І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти.Але з дерева знання добра й зла не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти напевно помреш!
2)Сатана знав цю заповідь. Бут.3:1Але змій був хитріший над усю польову звірину, яку Господь Бог учинив. І сказав він до жінки: Чи Бог наказав: Не їжте з усякого дерева раю?
Апостол Павло говорить: Рим.7:8 Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий.А я колись жив без Закону, але, коли прийшла заповідь, то гріх ожив,
Сатана відреагував на заповідь,і використав її,щоб звести людину.Що він зробив?
Сатана привернув увагу,до того що було Богом заборонено.Він зробив все, щоб жінка затримала свій погляд на обєкті спокуси,бо він знав,що для того щоб розбудити в людині пожадливість потрібно,щоб людина зосередила свою увагу на спокусі.
Написано: Бут.3:6 І побачила жінка, що дерево добре на їжу, і принадне для очей, і
пожадане дерево, щоб набути знання. І взяла з його плоду, та й з'їла, і разом дала теж чоловікові своєму, і він з'їв.
Хіба вона до цього часу не бачила? Бачила,але тепер зовсім по-іншому.Вона дивилася на дерево з пожадливістю,з пристрастю,в неї виникло сильне бажання зірвати яблуко.Коли це вже було допущено,то в такому стані боротися з пожадливістю,вже не можливо.Це те про що говорить ап.Яків: Як.1:14 Пожадливість потому, зачавши
Слово «зачавши»-озн. «схопити,зачати, завагітніти)
Це стан вагітності.Людина вагітніє гріхом,який вона змушена буде породити.
Як.1:15 Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть.
Як перемогти спокуси?
Методи диявола такі ж самі і тепер.Формула гріха-одна,вона діє і сьогодні.Те що відкриває нам Дух Святий про гріх,ми повинні розуміти,та діяти.В своєму житті,для нас існують певні заборони,та обмеження.І це не є поганим.Ці обмеження бережуть нас та охороняють.Ми читаємо Біблію,і вона нам відкриває що є гріх,та що таке неправедність. Вона вказує нам на ті межі,в яких ми повинні жити та діяти.І диявол знаючи ці обмеження, буде використовувати їх для того, щоб спокусити нас,вийти за ці межі. Яким чином нам не повторити те, що зробила Єва в Едемі.
Ключ до перемоги - не вступати в контакт з дияволом.
Як це зробити? Прикладом нам виступає Ісус.
Коли Ісус був поведений Духом в пустелю,до нього приступив сатана,з тією самою метою,що і в Едемі-спокусити,звести.Ісус на відміну від Єви,не став вступати з дияволом в дискусію.Але ми бачимо,що відразу,лиш підійшла спокуса,Ісус використав Слово Боже,яке поразило диявола.Коли ми відчуваємо,що щось починає сильно привертати нашу увагу,і ми знаємо що над цим немає Божого благословіння,ми повинні відразу спротивитись дияволу,використавши Слово Боже.
1Петр.5:8 Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого.Противтесь йому, тверді в вірі, знавши, що ті самі муки трапляються й вашому братству по світі.
Як.4:7 Тож підкоріться Богові та спротивляйтесь дияволові, то й утече він від вас.
-Третя причина ворогування з Богом-це невірство.
Невірство вибраних Богом людей,привело до їх загибелі.Про це ми читаємо в Старому Заповіті.
Євр.3:14-19 Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця,аж поки говориться: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань! 16 Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм? 17 На кого ж Він гнівався був сорок років? Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні кості в пустині полягли? 18 Проти кого Він був присягався, що не ввійдуть вони до Його відпочинку, як не проти неслухняних? 19 І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.
Рим.11:20 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся,
але бійся.
Ми не маємо права зневірюватися.
1Кор.10:11 Усе це трапилось з ними, як приклади, а написане нам на науку, бо за нашого часу кінець віку прийшов.
Що таке невірство,через яке загинуло багато вибраних Богом людей.
2Сол.2:3 Хай ніхто жадним способом вас не зведе! Бо той день не настане, аж перше прийде відступлення, і виявиться беззаконник, призначений на погибіль,
Писання вчить нас, що перед пришестям Господа Ісуса, прийде відступлення.
Ми приступаємо до Бога, через віру. Так само, і відступлення-виражається через невірство. Євр.3:12 Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!
Юд.1:5 А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував.
Євреї бачили все що Бог робив перед їхніми очами,але вони зневірились.
Їхнє невірство полягало в їх недовірі Богу. Бог сорок років вчив їх довіряти Йому, але вони так і не засвоїли цей урок. І це стало трагедією для них.
Ми можемо говорити що ми віримо Богові, але в своєму повсякденному житті ми можемо недовіряти Йому. Існує два прояви віри: це вірність, і довіра. Тобто, віра це не тільки слова, це прояв вірності та довіри Богу. В свою чергу, довіра, виражається в надії та покладанні на Бога.
Ми повністю підкоряємо всі сфери нашого життя Богові. Ми повинні довіритися Йому повністю. Ми повинні навчитися спокійно спати на човні, в той час коли бушує море. Ми настільки повинні смирити себе, щоб стати дійсно тією глиною в руках гончаря. Щоб Він робив з нас те, що бажає.
Розглянувши ці місця Писання,ми можемо зробити деякі висновки,що існують важливі вчинки з нашого боку,які можуть привести до ворожнечі з Богом.Коли ми нехтуємо цим великим спасінням,коли ми не сприймаємо серйозно те,що зробив Ісус на хресті,коли привязані думками своїми до земних речей,і в нас більше планів земних,як духовних,в нас більше стремлінь до земних речей,як до духовних-ми повинні негайно переглянути своє життя,і покаявшись,почати наводити порядок в своїх думках та діях.
Пильнуйте,як ви слухаєте!
Лук.8.18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має.
Наше відношення, наш підхід до Слова Божого відіграє важливу роль в процесі нашого духовного зросту. Так як, Слово Боже, являється «духовною їжею», яка потрібна для того ж самого «духовного зросту». Бог цінує та благословляє тих, хто поважає Його Слово.
Iс.66:2 Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, говорить Господь! І
при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом.
Ми бачимо, що Божу увагу до нас, можна привернути, певною нашої поведінкою, а саме: це смирення, сокрушення та трепет перед Словом Божим.
Євр.4:12 Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця.
Це місце Писання, показує нам ,що Слово Боже є «живим та діяльним», (діючим). Але воно буде діяти в нас рівно настільки, наскільки ми будемо сприймати Його. Але варто сказати, що Бог вимагає від нас повного сприйняття Його Слова.
Тобто, Слово Боже може принести нам певну користь, а може і не принести.
Писання говорить нам, що наше відношення до Слова Божого, має безпосередній вплив на наше спасіння. Євр.4:1 Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився. Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.
Причина, по якій Слово не принесло ніякої користі, це те, що люди не сприймали серйозно Слово яке вони чули. Вони не вірили Слову. Щось подібне може відбуватися і в наш час. Бог через проповідників може говорити до свого народу, але народ може не сприймати слова, через не сприйняття проповідника. Так як було з самим Ісусом : Матв.13:54 І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? 56 І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? 57 І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! 58 І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхнє невірство.
Коли ми досліджуємо, звідки приходить віра, нам стає зрозумілим чому саме, слово почуте, … не злучилося з вірою слухачів.
В посланні до Римлян, ми бачимо звідки береться віра:
Рим.10:14 Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що
про Нього не чули? А як почують без проповідника? 17 Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове
Тобто, віра приходить через слухання Слова Божого. Ми знаємо, що Слово Боже живе та діяльне, і Його життя та діяльність в нашому житті залежить від нашої віри.
Влив віри повинен охоплювати абсолютно всі сфери нашого життя.
Ми живемо вірою.
Рим.1:17 Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою.
-ми виправдовуємось вірою
Рим.5:1 Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
-ми просимо(молимося) з вірою
Матв.21:22 І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите.
- через віру ми маємо доступ до Бога.
Рим.5:2 через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті,
що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої.
- віра, це те, чим ми повинні збагачуватися.
2Кор.8:7 А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і
вашою любов'ю до нас, щоб збагачувались ви і в благодаті оцій.
-вірою ми спасаємося.
2Тим.3:15 І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса.
-вірою ми успадковуємо обітниці Божі.
Євр.6:12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
Наше життя в Ісусі Христі - повинно бути життям віри.
Але деколи ми можемо плутати віру з нашими переживаннями. Тобто, коли я маю якісь внутрішні переживання, то це означає що в мене є віра. Це не так!
Наші емоції та переживання залежать в більшій мірі, від якогось зовнішнього впливу, який має безпосереднє відношення до нас самих. Це різного роду обставини, які часто трапляються в нашому житті, і переважно саме вони визначають якими будуть наші емоції. Коли навколо нас все добре, відповідно і емоції будуть позитивними. І навпаки.
Але наша віра не пов’язана з нашими емоціями та якимись переживаннями.
Коли ми читаємо послання до Євреїв 11 розділ, ми бачимо людей які діяли по вірі, бувши в важких обставинах. Відповідно, і емоції в них були не позитивними. Але саме вони названі героями віри, і виправдані Богом.
Тож емоції та переживання, не вказують нам на те, чи в нас є віра, чи її не має. І обставини які складаються навколо нас, - не являються джерелом нашої віри. Обставини, покликані для того, щоб перевірити ту віру яка в нас є.
А сама віра - приходить від слухання. Тому вміння слухати-це є дуже важливою рисою нашого християнського характеру. Те, як ми слухаємо слово Христове, має дуже великий вплив на все наше життя.
Писання нас вчить:
Екл.4:17 Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!
Як.1:19 Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів.
Розглянемо притчу про сіяча, яка показує нам декілька типів людей які чують, чи слухають Слово Боже. Також в цій притчі відкривається нам ще одна важлива річ, а саме, це вплив Слова Божого на наше християнське життя.
Лук.8. 11-15 Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.А що на кам'янистому грунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.
Ісус, показує нам чотири категорії людей, які чують (або слухають) Слово Боже, та їх відношення до Його Слова.
1) Перша категорія людей, це люди які ще не увірували в Христа, і не прийняли Його в своє серце. Вони слухають Слово Боже, але приходить диявол і забирає слово з їхнього серця.
Звернемо увагу на слова: «приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця» Ми бачимо що диявол має доступ до серця (розуму) людей, які ще не прийняли Ісуса в своє серце. До серця істинного християнина, він доступу не має, хіба що він сам йому дасть доступ. Еф.4:27 і місця дияволові не давайте!
Диявол забирає слово, по причині того, щоб не ввірували й не спаслися вони.
Ця категорія має відношення, до увірування та спасіння. (це говорить про вплив слова Божого)
2) Інші три категорії, це люди, які вже увірували в Христа, але по різному сприймають Слово Боже.
-друга, що на кам'янистому грунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.
Варто виділити слово «приймає»,що означає: погоджуватися.
Та слова, «тільки почує», це говорить не про постійне слухання, але про почуте слово якоїсь проповіді, чи чиєсь відкриття.
Це люди, які як тільки почують слово, приймають його з радістю, погоджуються з ним. Але ми бачимо, що незабаром, ця ейфорія проходить. Лише приходить якесь випробування відразу людина відпадає.
Слово «відпадає»- озн.: віддалятися, відходити, відступати, ухилятися.
Причина цих розчарувань, в відсутності кореня. та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають
Про який корінь йде мова? Про корінь, який пустило в серці зерно Слова Божого.
Коли людина слухає Слово Боже, вона чує слово, яке Бог відкрив проповіднику. І це помазане слово, має відповідний вплив на людей. І в той момент, той хто слухає, він погоджується зі сказаним словом, та вирішує його практикувати в своєму житті. Але в час випробування, він залишає це практикування почутого раніше. В чому причина? Причина в тому, що це не її особисте відкриття. Тільки слово відкрите Господом, може мати корінь в нашому серці.
Ця категорія має відношення, до твердості та постійності в вірі, та стійкості в випробуваннях. (це говорить про вплив слова Божого)
3) Третя категорія, це те що впало між терен, це, ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.
Це ті, які постійно,(переважно) слухають Слово Боже, але плоду вони в своєму житті, не приносять ніякого. Зерно, яким являється Слово Боже повинно приносити плід. З нього повинно щось проростати. Іншими словами, слово повинне впливати на нас Але ми бачимо, що незважаючи на те, що це зерно сіялося, плоду все рівно не було. В чому причина їхньої не плодоносності ?
Ми бачимо, що слово було придушене декількома речами.
Російський текс вживає слово: «подавляються», що означає - душити, заглушати, подавлювати; тіснити, затискати.
Що може заглушити Слово Боже в нас? Це:
- клопоти - турботи, переживання, тривоги.
- багатство – розкошування.
- життєві насолоди – задоволення, достаток, образ життя, їжа.
Це все може заглушити слово Боже в нас, і ми залишимося безплідними.
Це можуть бути люди, які давно ходять в церкву, слухають проповіді, але змін в їхньому життя ніяких не відбувається. Вони залишаються такими, якими були раніше: своїм характером, своїми звичками, своїм образом життя та мислення.
4)Четверта категорія, це «добра земля», а саме, це, оті, хто як слово почувши, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості,
Слово «почувши»- озн. вислухати, прислухатися, (внимать), розуміти, послухатися.
Це слово є однаковим за значенням в усіх чотирьох випадках.
Але різниця в тому, що ці люди бережуть в щирому і доброму серці. Важливим тут є слово «серце»,яке згадується тільки в цьому випадку.
Тут слово «серце», озн.: джерело всього в людині: думок, волі, бажань, почуттів та пристрастей. А також озн.: серцевина, центр.
Ці люди, коли чують слово Боже, вони приймають це слово і роблять так, щоб воно заполонило думки, волю, бажання почуття. Вони прикладають зусилля, щоб почуте слово, стало центром їхнього життя. Щоб воно заволоділо їхнім життям. Саме, слово «берегти», озн. тримати, утримувати, оволодівати, бути залежним(одержимим).
І саме позиція слухача, робить його плодоносним.
На що впливає Слово Боже згідно цієї притчі?
Як ми бачимо, що Слово Боже може мати безпосередній вплив, на:
- ввірування та спасіння
- твердість та постійність в вірі
- стійкість в випробуваннях
- плодоносність
І цей вплив буде тоді, коли ми дійсно станемо «доброю землею».
В закінченні цієї притчі, ми бачимо слова: Лук.8.18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має
Тобто, наше вміння слухати, визначає вплив Божого Слова на наше життя. Вплив Божого слова, повинен охоплювати всі сфери нашого життя, від нього залежить наше благословення. Вплив Божого слова повинен бути абсолютним. Якщо на нас не буде впливати Слово Боже, то на нас буде впливати світ. І відповідно, ми будемо формуватися під дією того, хто на нас впливає. Ми самі дозволяємо комусь, чи чомусь, впливати на нас.
І по-скільки те, як ми слухаємо слово, визначає Його вплив на нас, то виникає запитання, як навчитися слухати? Як вміти слухати? Як здобути це мистецтво слухати?
Притчі 2:1-6 "Сину мій, якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої, так що вухо твоє, зробиш уважним до мудрості і нахилиш серце твоє до роздумів, якщо будеш прикликати знання і кликати до розуму; якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш відшукувати його як скарб, тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання. Бо Господь дає мудрість, з Його уст - знання й розум! Він зберігає для праведних спасіння, Він - щит для тих, хто ходить непорочно, Він охороняє шляхи правди і оберігає стежку святих Своїх. Тоді ти збагнеш справедливість та право, і простоту, всіляку дорогу добра ".
Писання відкриває нам що таке вміти слухати, і результат цього.
Біблія закликає нас не просто до слухання Слова Божого, але й до послуху Слову Божому.
Як. 1:21-25 " Тому то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі,бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!
Біблійна формула мистецтва слухання така:
Слухати (чути те, що тобі говорять) – почути (зрозуміти зміст сказаного) – послухатися (застосувати почути до себе)
Кінцева мета слухання Слова, це застосування Його до себе самого. Коли цього не має, тоді слово падає або на камянистий грунт, або в терен, або край дороги. Результат такого сприйняття слова нам відомий.
Біблія вчить, що невміння слухати слова Божого приводить до загибелі.
Евр. 2:1 "Посему мы должны быть особенно внимательны к слышанному, чтобы не отпасть"( Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли).
Писання показує нам п’ять типів слухачів:
А. Слухач, який не слухає:
Слухач, який відказується слухати і не слухає, порівнюється з бунтарем.
Єзекіль. 3:27 "А коли Я буду говорити з тобою, тоді відкрию уста твої, і ти будеш говорити їм: `так говорить Господь Бог!' хто хоче слухати, слухайте; а хто не хоче слухати, не слухай: бо вони бунтівний дім".
Іс. 30:9-11 "бо це народ бунтівний, діти брехливі, діти, які не хочуть слухати закону Господнього, які тим які передбачають говорять: 'перестаньте передбачати', і пророкам: 'не пророкуйте нам правду, говоріть нам лестощі, передбачайте приємне; зійдіть з дороги, відхіліться від шляху; заберіть від очей наших Святого Ізраїлевого'".
Б. Слухач, який слухає, але не розуміє:
Лук. 9:43-45 "І всі дивувалися величі Божій. Коли ж всі дивувались всьому, що творив Ісус, Він сказав учням Своїм: вкладіть ви собі в вуха слова ці: Син Людський буде виданий в руки людські. Але вони не зрозуміли слова цього, і воно було закрито від них, так що вони не досягнули його, а спитати Його про це слово боялися".
Слово було закрито від них не по-причині того, що Бог закрив їм, а через те, що вони не хотіли це слово приймати. Ісус говорив про свою смерть, як смерть Сина Людського. На той час учням було добре з Ним, якраз прийшли часи слави та відомості, і вони не бажали допускати думку, що колись це закінчиться. Тому, це слово було закритим від них. Подібне щось, може відбуватися і з нами. Коли ми чуємо від когось слово, яке є не приємним нашому слухові, ми можемо не сприймати Його, і говорити що Бог нам це не відкрив, і воно не приносить користі нам.
Дії. 7:51 "Твердошиї! люди з необрізаними серцем і вухами!"
Єр. 6:10 "До кого мені говорити і кому звіщати, щоб слухали? Ось, вухо в них необрізане, і вони не можуть слухати".
Мат. 13:15 "…бо затовстіло серце людей цих".
В. Слухач, який забуває.
Цей слухач - це той, який слухає, але не виконує.
Як. 1:25 " А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!
Г. Слухач, який слухає та розуміє.
Дії 16:14 "І одна жінка з міста Фіатир, іменем Лідія, яка торгувала багряницею, яка шанувала Бога, слухала; і Господь відкрив серце її розуміти те, що говорив Павло".
Добре слухати та розуміти, але це не вказує на людину яка вміє слухати.
Людина яка вміє слухати, це людина яка слухає та виконує те що чує.
Д. Слухач, який слухає і виконує.
Матв 7:21-27 "Не всякий,який говорить Мені: Господи! Господи!, ввійде в Царство Небесне, але той хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скажуть Мені в той день: Господи! Господи! Чи не від Твого імені ми пророкували? і чи не Твоїм іменем демонів виганяли? І чи не Твоїм іменем багато чудес творили? І тоді обьявлю їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, ті хто робить беззаконня. Тому всякого, хто слухає слова Мої ці, і виконує їх, уподібню чоловікові благорозумному, який побудував дім свій на камені; і пішов дощ, і розлились ріки, і подули вітри, і кинулись на дім той, і він не впав, тому що оснований був на камені. А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться чоловікові безрозсудному, який побудував дім свій на піску; і пішов дощ, і розлились ріки, і подули вітри, і налягли на дім той; і він впав, і було падіння його велике ".
Той хто слухає і виконує, він стоїть на твердій основі. Йому не страшні ніякі життєві бурі та негаразди. Його діла в Господі, встоять під будь яким тиском. Тому що те, що він робить, він робить по волі Божій. Бо він слухає Господа, та виконує все, що Він йому каже.
Тому ми повинні навчитися слухати. Вміння слухати полягає в виконанні того, що ми чуємо від Господа.
Наше відношення, наш підхід до Слова Божого відіграє важливу роль в процесі нашого духовного зросту. Так як, Слово Боже, являється «духовною їжею», яка потрібна для того ж самого «духовного зросту». Бог цінує та благословляє тих, хто поважає Його Слово.
Iс.66:2 Таж усе це створила рука Моя, і так все це сталось, говорить Господь! І
при тому дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом.
Ми бачимо, що Божу увагу до нас, можна привернути, певною нашої поведінкою, а саме: це смирення, сокрушення та трепет перед Словом Божим.
Євр.4:12 Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця.
Це місце Писання, показує нам ,що Слово Боже є «живим та діяльним», (діючим). Але воно буде діяти в нас рівно настільки, наскільки ми будемо сприймати Його. Але варто сказати, що Бог вимагає від нас повного сприйняття Його Слова.
Тобто, Слово Боже може принести нам певну користь, а може і не принести.
Писання говорить нам, що наше відношення до Слова Божого, має безпосередній вплив на наше спасіння. Євр.4:1 Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився. Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.
Причина, по якій Слово не принесло ніякої користі, це те, що люди не сприймали серйозно Слово яке вони чули. Вони не вірили Слову. Щось подібне може відбуватися і в наш час. Бог через проповідників може говорити до свого народу, але народ може не сприймати слова, через не сприйняття проповідника. Так як було з самим Ісусом : Матв.13:54 І прийшов Він до Своєї батьківщини, і навчав їх у їхній синагозі, так що стали вони дивуватися й питати: Звідки в Нього ця мудрість та сили чудодійні? Чи ж Він не син теслі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його Яків, і Йосип, і Симон та Юда? 56 І чи ж сестри Його не всі з нами? Звідки ж Йому все оте? 57 І вони спокушалися Ним. А Ісус їм сказав: Пророка нема без пошани, хіба тільки в вітчизні своїй та в домі своїм! 58 І Він не вчинив тут чуд багатьох через їхнє невірство.
Коли ми досліджуємо, звідки приходить віра, нам стає зрозумілим чому саме, слово почуте, … не злучилося з вірою слухачів.
В посланні до Римлян, ми бачимо звідки береться віра:
Рим.10:14 Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що
про Нього не чули? А як почують без проповідника? 17 Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове
Тобто, віра приходить через слухання Слова Божого. Ми знаємо, що Слово Боже живе та діяльне, і Його життя та діяльність в нашому житті залежить від нашої віри.
Влив віри повинен охоплювати абсолютно всі сфери нашого життя.
Ми живемо вірою.
Рим.1:17 Правда бо Божа з'являється в ній з віри в віру, як написано: А праведний житиме вірою.
-ми виправдовуємось вірою
Рим.5:1 Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
-ми просимо(молимося) з вірою
Матв.21:22 І все, чого ви в молитві попросите з вірою, то одержите.
- через віру ми маємо доступ до Бога.
Рим.5:2 через Якого ми вірою одержали доступ до тієї благодаті,
що в ній стоїмо, і хвалимось надією слави Божої.
- віра, це те, чим ми повинні збагачуватися.
2Кор.8:7 А ви, як у всім, збагачуєтесь: вірою, і словом, і розумом, і всякою пильністю, і
вашою любов'ю до нас, щоб збагачувались ви і в благодаті оцій.
-вірою ми спасаємося.
2Тим.3:15 І ти знаєш з дитинства Писання святе, що може зробити тебе мудрим на спасіння вірою в Христа Ісуса.
-вірою ми успадковуємо обітниці Божі.
Євр.6:12 щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.
Наше життя в Ісусі Христі - повинно бути життям віри.
Але деколи ми можемо плутати віру з нашими переживаннями. Тобто, коли я маю якісь внутрішні переживання, то це означає що в мене є віра. Це не так!
Наші емоції та переживання залежать в більшій мірі, від якогось зовнішнього впливу, який має безпосереднє відношення до нас самих. Це різного роду обставини, які часто трапляються в нашому житті, і переважно саме вони визначають якими будуть наші емоції. Коли навколо нас все добре, відповідно і емоції будуть позитивними. І навпаки.
Але наша віра не пов’язана з нашими емоціями та якимись переживаннями.
Коли ми читаємо послання до Євреїв 11 розділ, ми бачимо людей які діяли по вірі, бувши в важких обставинах. Відповідно, і емоції в них були не позитивними. Але саме вони названі героями віри, і виправдані Богом.
Тож емоції та переживання, не вказують нам на те, чи в нас є віра, чи її не має. І обставини які складаються навколо нас, - не являються джерелом нашої віри. Обставини, покликані для того, щоб перевірити ту віру яка в нас є.
А сама віра - приходить від слухання. Тому вміння слухати-це є дуже важливою рисою нашого християнського характеру. Те, як ми слухаємо слово Христове, має дуже великий вплив на все наше життя.
Писання нас вчить:
Екл.4:17 Пильнуй за ногою своєю, як до Божого дому йдеш, бо прийти, щоб послухати, це краще за жертву безглуздих, бо не знають нічого вони, окрім чинення зла!
Як.1:19 Отож, мої брати любі, нехай буде кожна людина швидка послухати, забарна говорити, повільна на гнів.
Розглянемо притчу про сіяча, яка показує нам декілька типів людей які чують, чи слухають Слово Боже. Також в цій притчі відкривається нам ще одна важлива річ, а саме, це вплив Слова Божого на наше християнське життя.
Лук.8. 11-15 Ось що означає ця притча: Зерно це Боже Слово. А котрі край дороги, це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.А що на кам'янистому грунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.А що впало між терен, це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.А те, що на добрій землі, це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості.
Ісус, показує нам чотири категорії людей, які чують (або слухають) Слово Боже, та їх відношення до Його Слова.
1) Перша категорія людей, це люди які ще не увірували в Христа, і не прийняли Його в своє серце. Вони слухають Слово Боже, але приходить диявол і забирає слово з їхнього серця.
Звернемо увагу на слова: «приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця» Ми бачимо що диявол має доступ до серця (розуму) людей, які ще не прийняли Ісуса в своє серце. До серця істинного християнина, він доступу не має, хіба що він сам йому дасть доступ. Еф.4:27 і місця дияволові не давайте!
Диявол забирає слово, по причині того, щоб не ввірували й не спаслися вони.
Ця категорія має відношення, до увірування та спасіння. (це говорить про вплив слова Божого)
2) Інші три категорії, це люди, які вже увірували в Христа, але по різному сприймають Слово Боже.
-друга, що на кам'янистому грунті, це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають.
Варто виділити слово «приймає»,що означає: погоджуватися.
Та слова, «тільки почує», це говорить не про постійне слухання, але про почуте слово якоїсь проповіді, чи чиєсь відкриття.
Це люди, які як тільки почують слово, приймають його з радістю, погоджуються з ним. Але ми бачимо, що незабаром, ця ейфорія проходить. Лише приходить якесь випробування відразу людина відпадає.
Слово «відпадає»- озн.: віддалятися, відходити, відступати, ухилятися.
Причина цих розчарувань, в відсутності кореня. та кореня не мають вони, вірують дочасно, і за час випробовування відпадають
Про який корінь йде мова? Про корінь, який пустило в серці зерно Слова Божого.
Коли людина слухає Слово Боже, вона чує слово, яке Бог відкрив проповіднику. І це помазане слово, має відповідний вплив на людей. І в той момент, той хто слухає, він погоджується зі сказаним словом, та вирішує його практикувати в своєму житті. Але в час випробування, він залишає це практикування почутого раніше. В чому причина? Причина в тому, що це не її особисте відкриття. Тільки слово відкрите Господом, може мати корінь в нашому серці.
Ця категорія має відношення, до твердості та постійності в вірі, та стійкості в випробуваннях. (це говорить про вплив слова Божого)
3) Третя категорія, це те що впало між терен, це, ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життьовими розкошами, і плоду вони не дають.
Це ті, які постійно,(переважно) слухають Слово Боже, але плоду вони в своєму житті, не приносять ніякого. Зерно, яким являється Слово Боже повинно приносити плід. З нього повинно щось проростати. Іншими словами, слово повинне впливати на нас Але ми бачимо, що незважаючи на те, що це зерно сіялося, плоду все рівно не було. В чому причина їхньої не плодоносності ?
Ми бачимо, що слово було придушене декількома речами.
Російський текс вживає слово: «подавляються», що означає - душити, заглушати, подавлювати; тіснити, затискати.
Що може заглушити Слово Боже в нас? Це:
- клопоти - турботи, переживання, тривоги.
- багатство – розкошування.
- життєві насолоди – задоволення, достаток, образ життя, їжа.
Це все може заглушити слово Боже в нас, і ми залишимося безплідними.
Це можуть бути люди, які давно ходять в церкву, слухають проповіді, але змін в їхньому життя ніяких не відбувається. Вони залишаються такими, якими були раніше: своїм характером, своїми звичками, своїм образом життя та мислення.
4)Четверта категорія, це «добра земля», а саме, це, оті, хто як слово почувши, береже його в щирому й доброму серці, і плід приносять вони в терпеливості,
Слово «почувши»- озн. вислухати, прислухатися, (внимать), розуміти, послухатися.
Це слово є однаковим за значенням в усіх чотирьох випадках.
Але різниця в тому, що ці люди бережуть в щирому і доброму серці. Важливим тут є слово «серце»,яке згадується тільки в цьому випадку.
Тут слово «серце», озн.: джерело всього в людині: думок, волі, бажань, почуттів та пристрастей. А також озн.: серцевина, центр.
Ці люди, коли чують слово Боже, вони приймають це слово і роблять так, щоб воно заполонило думки, волю, бажання почуття. Вони прикладають зусилля, щоб почуте слово, стало центром їхнього життя. Щоб воно заволоділо їхнім життям. Саме, слово «берегти», озн. тримати, утримувати, оволодівати, бути залежним(одержимим).
І саме позиція слухача, робить його плодоносним.
На що впливає Слово Боже згідно цієї притчі?
Як ми бачимо, що Слово Боже може мати безпосередній вплив, на:
- ввірування та спасіння
- твердість та постійність в вірі
- стійкість в випробуваннях
- плодоносність
І цей вплив буде тоді, коли ми дійсно станемо «доброю землею».
В закінченні цієї притчі, ми бачимо слова: Лук.8.18 Тож пильнуйте, як слухаєте! Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, забереться від нього і те, що, здається йому, ніби має
Тобто, наше вміння слухати, визначає вплив Божого Слова на наше життя. Вплив Божого слова, повинен охоплювати всі сфери нашого життя, від нього залежить наше благословення. Вплив Божого слова повинен бути абсолютним. Якщо на нас не буде впливати Слово Боже, то на нас буде впливати світ. І відповідно, ми будемо формуватися під дією того, хто на нас впливає. Ми самі дозволяємо комусь, чи чомусь, впливати на нас.
І по-скільки те, як ми слухаємо слово, визначає Його вплив на нас, то виникає запитання, як навчитися слухати? Як вміти слухати? Як здобути це мистецтво слухати?
Притчі 2:1-6 "Сину мій, якщо ти приймеш слова мої і збережеш при собі заповіді мої, так що вухо твоє, зробиш уважним до мудрості і нахилиш серце твоє до роздумів, якщо будеш прикликати знання і кликати до розуму; якщо будеш шукати його, немов срібла, і будеш відшукувати його як скарб, тоді зрозумієш страх Господній, і знайдеш ти Богопізнання. Бо Господь дає мудрість, з Його уст - знання й розум! Він зберігає для праведних спасіння, Він - щит для тих, хто ходить непорочно, Він охороняє шляхи правди і оберігає стежку святих Своїх. Тоді ти збагнеш справедливість та право, і простоту, всіляку дорогу добра ".
Писання відкриває нам що таке вміти слухати, і результат цього.
Біблія закликає нас не просто до слухання Слова Божого, але й до послуху Слову Божому.
Як. 1:21-25 " Тому то відкиньте всіляку нечисть та залишок злоби, і прийміть із лагідністю всіяне слово, що може спасти ваші душі.Будьте ж виконавцями слова, а не слухачами самими, що себе самих обманюють.Бо хто слухач слова, а не виконавець, той подібний людині, що риси обличчя свого розглядає у дзеркалі,бо розгляне себе та й відійде, і зараз забуде, яка вона є.А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!
Біблійна формула мистецтва слухання така:
Слухати (чути те, що тобі говорять) – почути (зрозуміти зміст сказаного) – послухатися (застосувати почути до себе)
Кінцева мета слухання Слова, це застосування Його до себе самого. Коли цього не має, тоді слово падає або на камянистий грунт, або в терен, або край дороги. Результат такого сприйняття слова нам відомий.
Біблія вчить, що невміння слухати слова Божого приводить до загибелі.
Евр. 2:1 "Посему мы должны быть особенно внимательны к слышанному, чтобы не отпасть"( Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли).
Писання показує нам п’ять типів слухачів:
А. Слухач, який не слухає:
Слухач, який відказується слухати і не слухає, порівнюється з бунтарем.
Єзекіль. 3:27 "А коли Я буду говорити з тобою, тоді відкрию уста твої, і ти будеш говорити їм: `так говорить Господь Бог!' хто хоче слухати, слухайте; а хто не хоче слухати, не слухай: бо вони бунтівний дім".
Іс. 30:9-11 "бо це народ бунтівний, діти брехливі, діти, які не хочуть слухати закону Господнього, які тим які передбачають говорять: 'перестаньте передбачати', і пророкам: 'не пророкуйте нам правду, говоріть нам лестощі, передбачайте приємне; зійдіть з дороги, відхіліться від шляху; заберіть від очей наших Святого Ізраїлевого'".
Б. Слухач, який слухає, але не розуміє:
Лук. 9:43-45 "І всі дивувалися величі Божій. Коли ж всі дивувались всьому, що творив Ісус, Він сказав учням Своїм: вкладіть ви собі в вуха слова ці: Син Людський буде виданий в руки людські. Але вони не зрозуміли слова цього, і воно було закрито від них, так що вони не досягнули його, а спитати Його про це слово боялися".
Слово було закрито від них не по-причині того, що Бог закрив їм, а через те, що вони не хотіли це слово приймати. Ісус говорив про свою смерть, як смерть Сина Людського. На той час учням було добре з Ним, якраз прийшли часи слави та відомості, і вони не бажали допускати думку, що колись це закінчиться. Тому, це слово було закритим від них. Подібне щось, може відбуватися і з нами. Коли ми чуємо від когось слово, яке є не приємним нашому слухові, ми можемо не сприймати Його, і говорити що Бог нам це не відкрив, і воно не приносить користі нам.
Дії. 7:51 "Твердошиї! люди з необрізаними серцем і вухами!"
Єр. 6:10 "До кого мені говорити і кому звіщати, щоб слухали? Ось, вухо в них необрізане, і вони не можуть слухати".
Мат. 13:15 "…бо затовстіло серце людей цих".
В. Слухач, який забуває.
Цей слухач - це той, який слухає, але не виконує.
Як. 1:25 " А хто заглядає в закон досконалий, закон волі, і в нім пробуває, той не буде забудько слухач, але виконавець діла, і він буде блаженний у діянні своїм!
Г. Слухач, який слухає та розуміє.
Дії 16:14 "І одна жінка з міста Фіатир, іменем Лідія, яка торгувала багряницею, яка шанувала Бога, слухала; і Господь відкрив серце її розуміти те, що говорив Павло".
Добре слухати та розуміти, але це не вказує на людину яка вміє слухати.
Людина яка вміє слухати, це людина яка слухає та виконує те що чує.
Д. Слухач, який слухає і виконує.
Матв 7:21-27 "Не всякий,який говорить Мені: Господи! Господи!, ввійде в Царство Небесне, але той хто виконує волю Отця Мого Небесного. Багато хто скажуть Мені в той день: Господи! Господи! Чи не від Твого імені ми пророкували? і чи не Твоїм іменем демонів виганяли? І чи не Твоїм іменем багато чудес творили? І тоді обьявлю їм: Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, ті хто робить беззаконня. Тому всякого, хто слухає слова Мої ці, і виконує їх, уподібню чоловікові благорозумному, який побудував дім свій на камені; і пішов дощ, і розлились ріки, і подули вітри, і кинулись на дім той, і він не впав, тому що оснований був на камені. А всякий, хто слухає ці слова Мої і не виконує їх, уподібниться чоловікові безрозсудному, який побудував дім свій на піску; і пішов дощ, і розлились ріки, і подули вітри, і налягли на дім той; і він впав, і було падіння його велике ".
Той хто слухає і виконує, він стоїть на твердій основі. Йому не страшні ніякі життєві бурі та негаразди. Його діла в Господі, встоять під будь яким тиском. Тому що те, що він робить, він робить по волі Божій. Бо він слухає Господа, та виконує все, що Він йому каже.
Тому ми повинні навчитися слухати. Вміння слухати полягає в виконанні того, що ми чуємо від Господа.
Діла які вдосконалюють віру.
Гал.3:11 А що перед Богом Законом ніхто не виправдується, то це ясно, бо праведний житиме вірою.
В цьому місці Писання, мова йде про засоби людського оправдання. Ми розуміємо, що це стосується оправдання перед Богом, а не перед людиною. Так як кожна людина народжується в гріху, і «власноруч» вона не може подолати гріх . То виникає потреба, в допомозі зі сторони, в якійсь силі. І по-причині того, що ця проблема є внутрішньою, то відповідно і є потреба у внутрішньому втручанні когось, для того щоб людина мала силу перемогти гріх. З цього ми бачимо, що по-причині нашої слабкості, ми маємо потребу в посереднику. В тому хто б, захистився за нас, в тому хто б «задовільнив» праведність Божу. Так як ми самі ніяк не можемо цього зробити, то цим посередником, як ми знаємо, став Ісус Христос.
Звертаючись до християн Церкви в Галатах, апостол Павло вчить, що через те, що людина буде виконувати постанови Закону, вона не виправдається перед Богом. Бути виправданим – означає бути звільненим від покарання (в даному випадку, покарання за гріх). Основна причина того, що людина не може бути виправдана через виконання Закону, це те, що тепер замість Закону, посередником став Син Божий, Ісус Христос.
Рим.3:24-26 але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі
Христі, 25 що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів,
Тому праведний житиме не Законом, а вірою. Ми виправдовуємося вірою.
Рим.5:1 Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
Віра, повинна впливати на всі сторони життя християнина. Вплив віри, неповинен бути обмеженим Церковними зібраннями, читанням Біблії, та молитвою. Тобто, це тоді ми використовуємо віру, тільки коли ми читаємо Біблію, приходимо на зібрання, чи молимося. Але все наше життя повинно бути життям віри. праведний житиме вірою.
Віра-це найперше внутрішнє засвідчення в нашому серці. Рим.10:10 бо серцем віруємо для праведности,
В посланні до Євреїв нам описана що таке віра.
Євр.11:1 А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.( Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом.)
Цей вірш констатує два головних факту про віру.
По-перше, «віра є здійснення очікуваного». Врахуємо, що слово «здійснення» можна замінити одним корінним словом «сутність», яке точніше виражає зміст 'грецького оригіналу - слова «хюпостасіс».Буквально це слово означає «те, що знаходиться під
чимось »або« є підставою чогось ».
Це ж саме слово «хюпостасіс» вживається в Євреїв 1:3, де ми читаємо, що Ісус є «образом іпостасі »Бога. Зміст полягає в тому, що Бог Отець є тією вічною, невидимою, основоположною реальністю, видимим виразом якої являється Ісус Христос, Син. Застосовуючи це до Євреїв 11:1 ми можемо сказати, що віра є «основоположно реальністю »очікуваного. Віра реальна, вона існуюча.
По-друге, віра - це «впевненість у невидимому».
Отже, вона пов'язана з тим, що ми не бачимо.
Двома віршами нижче (Євр. 11:3) автор знову підкреслює зв'язок з невидимим;
Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим створені так що з невидимого сталось видиме.
Наші органи почуттів пов'язують нас з видимим світом. Але віра переносить нас за межі видимого, в невидиме - в ту основну реальність, з якої утворений весь всесвіт, тобто, в Слово Боже.
Отже, віра пов'язана з двома вічними невидимими реаліями: Самим Богом і Його Словом. Предметом Біблійної віри є тільки ці дві реалії. У світському житті
житті ми вживаємо слово «віра» в самих різних контекстах.- Люди можуть вірити газетам, лікам або політичному діячеві. Але в Біблії під вірою мається на увазі
щось інше. Біблія підкреслює унікальний зв'язок віри з тим, що не можна побачити плотськими очами: по-перших, з Богом, а по-друге, зі Словом Божим.
У другому посланні до Коринтян 5:7 Павло підкреслює контраст віри і бачення: «... бо ми ходимо вірою, а не баченням ». Якщо у своєму ходженні ми керуємося тим, що бачать наші очі тілесні, ми не маємо потреби у вірі. Якщо ж ми ходимо вірою, то ми
не будемо керуватися тим, що бачать наші очі.
Одне виключає інше. Це суперечить нашому природному інтелекту.
Світ говорить: «Щоб повірити, потрібно побачити». Але Біблія змінює порядок: ми спочатку віримо, потім бачимо.
Цей принцип настільки важливий, що ми звернемося до Писання.
Деякі уривки з Писання, які ілюструють його. У псалмі 26:13 Давид каже: «Та я вірую,
що побачу Господнє на землі живих ». Що у нього на першому місці: віра чи бачення? Віра. Те, що істинно для Давида, істинно для всіх нас. Якщо ми не
повіримо, що побачимо благість Господа, то впадемо у відчай. Від відчаю нас врятує не то, що ми бачимо,а те, у що ми віримо.
Те ж саме говориться про Мойсея до Євреїв 11:27:
«Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого;бо він, як би бачачи Невидимого був твердий ». Обставини, що склалися навколо Мойсея в той момент,
ніяк не підбадьорювали його. Але, незважаючи на все, що було проти нього, він «був твердий», тому що був здатний «Бачити невидиме». Як це йому вдавалося? Він стояв
у вірі. Віра дає нам здатність «бачити невидиме» і, таким чином, бути твердими, коли у видимому світі немає ні надії, ні підбадьорення.
Віру можна охарактеризувати одним словом. І це слово – впевненість.
Коли ми в щось віруємо, це має означати, що ми впевнені в цьому.(хоча не виключено, що нас можуть «атакувати» сумніви).
Впе́вненість — стан розуму (духовний стан) в якому він дає міцну згоду судженню без остраху можливості помилки; стан буття без сумніву, свобода від сумніву.
Але віра не являється якимось завершальним етапом, навпаки – віра, це початок. Тобто, ми можемо мати впевненість в чомусь, чи в комусь, але ця впевненість може бути не реалізована, і залишатися десь глибоко в нашому серці. Тому віра являється початком двох важливих речей, які роблять нашу віру видимою, явною, реальною, діяльною.
1) це визнання (сповідання).
Рим.10:10 бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.
Слово « ісповідуємо», озн., згодитися, визнати, відкрито признати, прославити, віддати хвалу.
Ми бачимо, що після того, як ми отримали, в своєму серці впевненість, ми не повинні на цьому зупинятися, другим нашим кроком, являється відкрите сповідання, визнання.
Звідси виходить, що віра має відношення до нашого серця (розуму), а сповідання-до наших уст.
Рим.10:9 Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
Цей вірш показує нам, що не тільки віра в серці спасає, але віра в поєднанні з відкритим визнанням Ісуса за Господа.
Чому сповідування, або визнання є таким важливим?
Визнання віри - відкрите вираження того, у що ми віримо.
Писання відкриває нам важливість відкритого сповідування, або визнання.
- Ісус визнає перед Ангелами тих, хто визнає Його.
Лук.12:8 Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.
Мова йде про ангельський захист, тих хто відкрито сповідує Ісуса Христа. Ангели це слуги Божі Євр.1:14 Чи не всі вони(Ангели) духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?
- Ісус визнає перед Отцем Небесним, тих хто визнає Його перед людьми.
Матвія 10:32 Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я..
Коли ми говоримо про визнання, або сповідування, ми бачимо що воно стосується декількох аспектів, а саме:
1) це сповідування Імені Божого.
Це часто використовується в Старому Заповіті, і в більшості має відношення до хвали Його Імені. 2Хр.6:24 А якщо Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом, бо прогрішив
Тобі, і коли вони звернуться, і будуть хвалити Ім'я Твоє (исповедуют Имя твое), і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,
2) це сповідування Ісуса Христа як Господа
Приклад цього сповідання ми бачимо в посланні до Филипян : Фил.2:11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!
А також сповідання апостола Петра: Дiї.4:12 І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під
небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
-В цих місцях Писання, ми бачимо один важливий момент, який полягає в публічному визнанні Ісуса. Незважаючи на гоніння, потрібно визнати свою віру в суді, як це зробив Петро (Дiї.4:20 Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!), аж до мучеництва, як Стефан (Дiї.7:56 і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!..), щоб не бути відкинутим Христом перед Його Отцем (Мт. 10.32; Мк 8.38) за перевагу слави людської славі Божій (Iван.12:42
Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги.).
- визнання, має відношення не тільки до земного життя
На небі обрані будуть продовжувати сповідувати Бога (Об.15:3І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!) та Ісуса (Об.5:9І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду).
Будь-яке справжнє сповідання є відгомін в християнині дії Бога; воно відбувається у нас Духом Божим (1Кор.12:3 Тому то кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: Нехай анатема буде на Ісуса, і не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим; 1Iван.4:2Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога ), Дух Святий з особливою силою виявляється, коли християнин стоїть перед судом гонителів (Матв.10:20 бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме.).
3) це сповідування власних гріхів.
Це відкрите визнання власних гріхів, як перед Богом так і перед людиною.
Викриття і докори зібрання мають на меті перш за все привести винного до визнання своїх зовнішніх проступків (Матв.18:15 А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата.)
Сповідь один одному, про яку говорить Яків (Як.5:16 Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного ), могла бути викликана іудейським звичаєм і (1Iван.1:9 Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої). не уточнює, яку форму має прийняти необхідне визнання.
Але сповідання власних гріхів-це признак покаяння, і нормальна умова для отримання прощення.
Визнання, являється другим важливим кроком віри. Визнання це плід наших уст.
Ще одним важливим кроком віри, являються діла.
Це наша зайнятість, діяльність, наше служіння, тобто все, що ми робимо в Ісусі Христі.
Віра сама по-собі являється початком будь яких діл в Христі. Iван.6:28 Сказали ж до Нього вони: Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав
Апостол Яків говорить: Як.2:17 Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!
Нище він порівнює: Як.2:26 Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!
Віра, без діл, порівнюється з мертвим тілом, яке лежить і не рухається і не приносить ніякої користі. А діла прирівнюються до духа, який оживляє тіло, робить його живим, придатним, потрібним. Ці місця Писання говорять про те, що наша віра повинна якось виражатися. Першим вираженням віри, являється наше сповідання, а другим наші діла.
Але через діла наша віра не тільки виражається, але й вдосконалюється. Як.2:21-22 Авраам, отець наш, чи він не з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл?( делами вера достигла совершенства)
Віра яка знаходиться тільки в серці, це ще не досконала віра. Але через якійсь наші дії та вчинки, віра досягає досконалості. Вона зміцнюється, робиться твердою та непохитною.
Діла які утверджують віру, є дуже різноманітними. Розглянемо, що може відноситись до діл віри.
В посланні до Євреїв в 11розділі нам описані люди, які діяли по вірі. І розглядаючи приклади з їхнього життя, ми можемо взяти для себе певні уроки. Розглянемо, які діла віри робили вони.
1) Євр.11:5 Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.
Яким чином Енох догодив Богові? Нище описується як жив Енох.
Євр.11:6 Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
Енох не тільки вірив в існування Бога, але він ще й шукав Його, через що і догодив Богові.
Тому його ділом віри, було шукання Бога.
2) Євр.11:7 Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона.
Ми бачимо що зробив Ной: отримавши відкриття, покорився і почав робити ковчег. Його ділом віри було послух та покора відкриттю.
3) Євр.11:8 Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
Ще одне діло віри-це послух покликанню.
4) Євр.11:11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.( ибо знала, что верен Обещавший.)
Ділом віри Сари, було знання, впевненість.
5) Євр.11:17 Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши
обітницю, приніс однородженого
Тобто, ми бачимо, що приклади діл віри дуже різноманітні. Діла віри можуть бути дуже різними. Але читаючи ці місця Писання, ми знаходимо одну важливу річ в якій полягають всі діла - це послух.
Послух та покора Божому Слову, обявленню, відкриттю це діло нашої віри. Ми розуміємо, що для кожного з нас в Бога є свій план, кожен християнин має своє призначення на землі, свою мету від Господа. І Боже покликання, або відкриття чи обявлення, являється твердою основою для нашої віри. Віра сама, являється основою наших надій та сподівань. Євр.11:1 А віра це здійснення того що очікуємо і впевненість в тому що не бачимо.( Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом.)
І хоча вона сама являється основою, але і вона повинна мати «під собою» основу, те, на чому б вона твердо стояла. І цією основою для віри, є Слово відкриття від Духа Святого. Діла не можуть утверджувати віру, яка не має під собою основи. Що це означає? Коли ми робимо якісь діла які не відкриті нам Богом, то ми робимо це не по-вірі. А що не від віри це гріх.
Рим.14:23А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.
Віра приходить від слухання слова Христового. Рим.10:17 Тож віра від слухання, а
слухання через Слово Христове.
Важливим є чуйність до голосу Божого. Коли віра не основується на Слові Божому, така віра є результатом власних міркувань та емоцій. Це дуже хитка віра. Непохитна віра, це віра яка стоїть на міцній основі Слова Божого (рема)
Наші діла в Христі Ісусі є дуже важливими.
При другому приході Ісуса, саме наші діла будуть оприділяти степінь нашої нагороди.
Матв.16:27 Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його.
Об.22:12 Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.
Як визначити, чи те діло яке ми робимо, являється ділом нашої віри?
Коли ми розглядаємо віру, як «впевненість», то роблячи щось, ми повинні бути впевненими що наша діяльність правильна. Ми повинні мати сильне внутрішнє засвідчення. Це внутрішнє свідоцтво, і буде тією основою, на якій буде міцно стояти наша віра ( наша впевненість).
Ми знаходимо в Писанні що ті, чи інші дії, вчинки, можуть бути добрими або можуть бути кращими.
1Кор.7:38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає
робить краще.
Лук.11:42 Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати!
1Кор.13:13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
Ми повинні прагнути до того що краще.
1Кор.3:8-15 І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за
працею своєю! Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля. 10 Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! 11 Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. 12 А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, 13 то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. 14 І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; 15 коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь.
Ще одне цікаве місце Писання, яке має відношення до наших діл в Христі.
Коли ми розглядаємо ці вірші ми бачимо тут певні порівняння, та образи. Це: Божа будівля - це християни, основа-це Ісус Христос, будівництво - це наші діла, матеріали для будівництва, вогонь-це випробування.
Ми бачимо, що існують певні діла які ми робимо в Христі Ісусі. І ця наша діяльність, вчинки, дії, зайнятість, являється будівництвом Божої будівлі.
І все це добре. Але тут ми знаходимо дві категорії матеріалів для будівництва, це з одного боку: золото, срібло, дорогоцінне каміння, а з іншого боку, це: дерево, сіно, солома.
Одна категорія, це тверді матеріали, інша-крихкі. Ці матеріали говорять нам про дві важливих речі: перше це вимога до вогневитривалості, вогнестійкість.
Писання говорить: 13 то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є.
Що Писання нам говорить про вогонь?
Iс.48:10 Оце перетопив Я тебе, але не як те срібло, у горні недолі(страждання) тебе дослідив
Зах.13:9І цю третю частину введу на огонь, і очищу їх, як очищається срібло, і їх
випробую, як випробовується оте золото. Він кликати буде Ймення Моє, і Я йому відповім і скажу: Це народ Мій, а він скаже: Господь то мій Бог!
Йов.23:10А Він знає дорогу, яка при мені, хай би випробував Він мене, мов те
золото, вийду!
1Петр.1:6Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими
випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа.
1Петр.4:12Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас.
Ми бачимо, що вогонь-це випробування, спокуси, страждання. Це те, що приносить біль, муки. Те діло, що ми робимо в Христі, буде випробуване, різного роду спокусами. І ми бачимо, що по відношенні до вогневитривалості, золото, срібло дорогоцінне каміння, набагато міцніше ніж, дерево, сіно, солома. Коли дерево, сіно, чи солома під впливом вогню згоряють відразу, то золото, срібло, навпаки, під дією вогню, робляться міцнішими через очищення. Тобто, вогонь, приносить користь золоту, сріблу роблячи їх міцнішими.
Про що це говорить? Це говорить про те, що коли ми розглядаємо дві категорії матеріалів для будівництва, тобто, дві категорії наших діл, то ми бачимо, що ці дві категорії матеріалів, вказують нам на цінність(важливість) діл в Христі, і меншу цінність(меншу важливість). Те, чим ми можемо займатися, може бути більш важливим та менш важливим.
В Біблії знаходимо одну історію, яка описана в Євангелії від Луки.
Лук.10:38-42 І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж
жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його. 40 А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла. 41 Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, 42 а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї...
Слово «служити» озн. прислуговувати (за столом), обслуговувати, подавати (на стіл);
2 . служити, нести службу або служіння; 3 . піклуватися, надавати услуги, допомагати;
4 . бути дияконом, нести служіння диякона.
Це слово говорить про якусь працю для когось, якесь служіння, зайнятість.
В цьому місці ми бачимо дві категорії матеріалів для будівництва. Це менш важливе, те що робила Марта, і цінне, те що робила Марія.
«Найкраща частка» (благая часть)- озн. добра, корисна доля (частина).
Що стосується нас, це вміння нами самими виявляти важливість та цінність тих діл, що ми робимо. Ми повинні вміти правильно розставляти пріоритети в нашому житті. Ми повинні розуміти що Богопізнання, набагато важливіше ніж наше служіння Йому. Але також в нас не повинно бути «перекосів», крайностей. В нашому Богопізнанні не повинно бути «фанатизму» «супердуховності», але повинна бути «чуйність». Можна жити в гріху, і продовжувати шукати Бога, постити щоб наблизитись до Нього, це і являється однією стороною крайності. Неправильним є те, коли людина, не бажаючи виправити своє життя, хоче мати близькість з Богом. Але Бога не можливо обманути.
Iс.58:1 Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об'яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова їхні гріхи! Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога:
Наші діла мають цінність тоді коли вони робляться по волі Божій. Коли є явлений послух обявленню, покликанню Божому. Саме такі діла вдосконалюють нашу віру, роблять її непохитною.
В цьому місці Писання, мова йде про засоби людського оправдання. Ми розуміємо, що це стосується оправдання перед Богом, а не перед людиною. Так як кожна людина народжується в гріху, і «власноруч» вона не може подолати гріх . То виникає потреба, в допомозі зі сторони, в якійсь силі. І по-причині того, що ця проблема є внутрішньою, то відповідно і є потреба у внутрішньому втручанні когось, для того щоб людина мала силу перемогти гріх. З цього ми бачимо, що по-причині нашої слабкості, ми маємо потребу в посереднику. В тому хто б, захистився за нас, в тому хто б «задовільнив» праведність Божу. Так як ми самі ніяк не можемо цього зробити, то цим посередником, як ми знаємо, став Ісус Христос.
Звертаючись до християн Церкви в Галатах, апостол Павло вчить, що через те, що людина буде виконувати постанови Закону, вона не виправдається перед Богом. Бути виправданим – означає бути звільненим від покарання (в даному випадку, покарання за гріх). Основна причина того, що людина не може бути виправдана через виконання Закону, це те, що тепер замість Закону, посередником став Син Божий, Ісус Христос.
Рим.3:24-26 але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі
Христі, 25 що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів,
Тому праведний житиме не Законом, а вірою. Ми виправдовуємося вірою.
Рим.5:1 Отож, виправдавшись вірою, майте мир із Богом через Господа нашого Ісуса Христа,
Віра, повинна впливати на всі сторони життя християнина. Вплив віри, неповинен бути обмеженим Церковними зібраннями, читанням Біблії, та молитвою. Тобто, це тоді ми використовуємо віру, тільки коли ми читаємо Біблію, приходимо на зібрання, чи молимося. Але все наше життя повинно бути життям віри. праведний житиме вірою.
Віра-це найперше внутрішнє засвідчення в нашому серці. Рим.10:10 бо серцем віруємо для праведности,
В посланні до Євреїв нам описана що таке віра.
Євр.11:1 А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.( Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом.)
Цей вірш констатує два головних факту про віру.
По-перше, «віра є здійснення очікуваного». Врахуємо, що слово «здійснення» можна замінити одним корінним словом «сутність», яке точніше виражає зміст 'грецького оригіналу - слова «хюпостасіс».Буквально це слово означає «те, що знаходиться під
чимось »або« є підставою чогось ».
Це ж саме слово «хюпостасіс» вживається в Євреїв 1:3, де ми читаємо, що Ісус є «образом іпостасі »Бога. Зміст полягає в тому, що Бог Отець є тією вічною, невидимою, основоположною реальністю, видимим виразом якої являється Ісус Христос, Син. Застосовуючи це до Євреїв 11:1 ми можемо сказати, що віра є «основоположно реальністю »очікуваного. Віра реальна, вона існуюча.
По-друге, віра - це «впевненість у невидимому».
Отже, вона пов'язана з тим, що ми не бачимо.
Двома віршами нижче (Євр. 11:3) автор знову підкреслює зв'язок з невидимим;
Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим створені так що з невидимого сталось видиме.
Наші органи почуттів пов'язують нас з видимим світом. Але віра переносить нас за межі видимого, в невидиме - в ту основну реальність, з якої утворений весь всесвіт, тобто, в Слово Боже.
Отже, віра пов'язана з двома вічними невидимими реаліями: Самим Богом і Його Словом. Предметом Біблійної віри є тільки ці дві реалії. У світському житті
житті ми вживаємо слово «віра» в самих різних контекстах.- Люди можуть вірити газетам, лікам або політичному діячеві. Але в Біблії під вірою мається на увазі
щось інше. Біблія підкреслює унікальний зв'язок віри з тим, що не можна побачити плотськими очами: по-перших, з Богом, а по-друге, зі Словом Божим.
У другому посланні до Коринтян 5:7 Павло підкреслює контраст віри і бачення: «... бо ми ходимо вірою, а не баченням ». Якщо у своєму ходженні ми керуємося тим, що бачать наші очі тілесні, ми не маємо потреби у вірі. Якщо ж ми ходимо вірою, то ми
не будемо керуватися тим, що бачать наші очі.
Одне виключає інше. Це суперечить нашому природному інтелекту.
Світ говорить: «Щоб повірити, потрібно побачити». Але Біблія змінює порядок: ми спочатку віримо, потім бачимо.
Цей принцип настільки важливий, що ми звернемося до Писання.
Деякі уривки з Писання, які ілюструють його. У псалмі 26:13 Давид каже: «Та я вірую,
що побачу Господнє на землі живих ». Що у нього на першому місці: віра чи бачення? Віра. Те, що істинно для Давида, істинно для всіх нас. Якщо ми не
повіримо, що побачимо благість Господа, то впадемо у відчай. Від відчаю нас врятує не то, що ми бачимо,а те, у що ми віримо.
Те ж саме говориться про Мойсея до Євреїв 11:27:
«Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого;бо він, як би бачачи Невидимого був твердий ». Обставини, що склалися навколо Мойсея в той момент,
ніяк не підбадьорювали його. Але, незважаючи на все, що було проти нього, він «був твердий», тому що був здатний «Бачити невидиме». Як це йому вдавалося? Він стояв
у вірі. Віра дає нам здатність «бачити невидиме» і, таким чином, бути твердими, коли у видимому світі немає ні надії, ні підбадьорення.
Віру можна охарактеризувати одним словом. І це слово – впевненість.
Коли ми в щось віруємо, це має означати, що ми впевнені в цьому.(хоча не виключено, що нас можуть «атакувати» сумніви).
Впе́вненість — стан розуму (духовний стан) в якому він дає міцну згоду судженню без остраху можливості помилки; стан буття без сумніву, свобода від сумніву.
Але віра не являється якимось завершальним етапом, навпаки – віра, це початок. Тобто, ми можемо мати впевненість в чомусь, чи в комусь, але ця впевненість може бути не реалізована, і залишатися десь глибоко в нашому серці. Тому віра являється початком двох важливих речей, які роблять нашу віру видимою, явною, реальною, діяльною.
1) це визнання (сповідання).
Рим.10:10 бо серцем віруємо для праведности, а устами ісповідуємо для спасіння.
Слово « ісповідуємо», озн., згодитися, визнати, відкрито признати, прославити, віддати хвалу.
Ми бачимо, що після того, як ми отримали, в своєму серці впевненість, ми не повинні на цьому зупинятися, другим нашим кроком, являється відкрите сповідання, визнання.
Звідси виходить, що віра має відношення до нашого серця (розуму), а сповідання-до наших уст.
Рим.10:9 Бо коли ти устами своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
Цей вірш показує нам, що не тільки віра в серці спасає, але віра в поєднанні з відкритим визнанням Ісуса за Господа.
Чому сповідування, або визнання є таким важливим?
Визнання віри - відкрите вираження того, у що ми віримо.
Писання відкриває нам важливість відкритого сповідування, або визнання.
- Ісус визнає перед Ангелами тих, хто визнає Його.
Лук.12:8 Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.
Мова йде про ангельський захист, тих хто відкрито сповідує Ісуса Христа. Ангели це слуги Божі Євр.1:14 Чи не всі вони(Ангели) духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?
- Ісус визнає перед Отцем Небесним, тих хто визнає Його перед людьми.
Матвія 10:32 Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я..
Коли ми говоримо про визнання, або сповідування, ми бачимо що воно стосується декількох аспектів, а саме:
1) це сповідування Імені Божого.
Це часто використовується в Старому Заповіті, і в більшості має відношення до хвали Його Імені. 2Хр.6:24 А якщо Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом, бо прогрішив
Тобі, і коли вони звернуться, і будуть хвалити Ім'я Твоє (исповедуют Имя твое), і будуть молитися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,
2) це сповідування Ісуса Христа як Господа
Приклад цього сповідання ми бачимо в посланні до Филипян : Фил.2:11 і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!
А також сповідання апостола Петра: Дiї.4:12 І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під
небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали.
-В цих місцях Писання, ми бачимо один важливий момент, який полягає в публічному визнанні Ісуса. Незважаючи на гоніння, потрібно визнати свою віру в суді, як це зробив Петро (Дiї.4:20 Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!), аж до мучеництва, як Стефан (Дiї.7:56 і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!..), щоб не бути відкинутим Христом перед Його Отцем (Мт. 10.32; Мк 8.38) за перевагу слави людської славі Божій (Iван.12:42
Проте багато-хто навіть із старших у Нього ввірували, та не признавались через фарисеїв, щоб не вигнано їх із синагоги.).
- визнання, має відношення не тільки до земного життя
На небі обрані будуть продовжувати сповідувати Бога (Об.15:3І співали вони пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця, говорячи: Великі та дивні діла Твої, о Господи, Боже Вседержителю! Справедливі й правдиві дороги Твої, о Царю святих!) та Ісуса (Об.5:9І нову пісню співають вони, промовляючи: Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров'ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду).
Будь-яке справжнє сповідання є відгомін в християнині дії Бога; воно відбувається у нас Духом Божим (1Кор.12:3 Тому то кажу вам, що ніхто, хто говорить Духом Божим, не скаже: Нехай анатема буде на Ісуса, і не може сказати ніхто: Ісус то Господь, як тільки Духом Святим; 1Iван.4:2Духа Божого цим пізнавайте: кожен дух, який визнає, що Ісус Христос прийшов був у тілі, той від Бога ), Дух Святий з особливою силою виявляється, коли християнин стоїть перед судом гонителів (Матв.10:20 бо не ви промовлятимете, але Дух Отця вашого в вас промовлятиме.).
3) це сповідування власних гріхів.
Це відкрите визнання власних гріхів, як перед Богом так і перед людиною.
Викриття і докори зібрання мають на меті перш за все привести винного до визнання своїх зовнішніх проступків (Матв.18:15 А коли прогрішиться твій брат проти тебе, іди й йому викажи поміж тобою та ним самим; як тебе він послухає, ти придбав свого брата.)
Сповідь один одному, про яку говорить Яків (Як.5:16 Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного ), могла бути викликана іудейським звичаєм і (1Iван.1:9 Коли ми свої гріхи визнаємо, то Він вірний та праведний, щоб гріхи нам простити, та очистити нас від неправди всілякої). не уточнює, яку форму має прийняти необхідне визнання.
Але сповідання власних гріхів-це признак покаяння, і нормальна умова для отримання прощення.
Визнання, являється другим важливим кроком віри. Визнання це плід наших уст.
Ще одним важливим кроком віри, являються діла.
Це наша зайнятість, діяльність, наше служіння, тобто все, що ми робимо в Ісусі Христі.
Віра сама по-собі являється початком будь яких діл в Христі. Iван.6:28 Сказали ж до Нього вони: Що ми маємо почати, щоб робити діла Божі? Ісус відповів і сказав їм: Оце діло Боже, щоб у Того ви вірували, Кого Він послав
Апостол Яків говорить: Як.2:17 Так само й віра, коли діл не має, мертва в собі!
Нище він порівнює: Як.2:26 Бо як тіло без духа мертве, так і віра без діл мертва!
Віра, без діл, порівнюється з мертвим тілом, яке лежить і не рухається і не приносить ніякої користі. А діла прирівнюються до духа, який оживляє тіло, робить його живим, придатним, потрібним. Ці місця Писання говорять про те, що наша віра повинна якось виражатися. Першим вираженням віри, являється наше сповідання, а другим наші діла.
Але через діла наша віра не тільки виражається, але й вдосконалюється. Як.2:21-22 Авраам, отець наш, чи він не з діл виправданий був, як поклав був на жертівника свого сина Ісака? Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдосконалилась віра із діл?( делами вера достигла совершенства)
Віра яка знаходиться тільки в серці, це ще не досконала віра. Але через якійсь наші дії та вчинки, віра досягає досконалості. Вона зміцнюється, робиться твердою та непохитною.
Діла які утверджують віру, є дуже різноманітними. Розглянемо, що може відноситись до діл віри.
В посланні до Євреїв в 11розділі нам описані люди, які діяли по вірі. І розглядаючи приклади з їхнього життя, ми можемо взяти для себе певні уроки. Розглянемо, які діла віри робили вони.
1) Євр.11:5 Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.
Яким чином Енох догодив Богові? Нище описується як жив Енох.
Євр.11:6 Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.
Енох не тільки вірив в існування Бога, але він ще й шукав Його, через що і догодив Богові.
Тому його ділом віри, було шукання Бога.
2) Євр.11:7 Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона.
Ми бачимо що зробив Ной: отримавши відкриття, покорився і почав робити ковчег. Його ділом віри було послух та покора відкриттю.
3) Євр.11:8 Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.
Ще одне діло віри-це послух покликанню.
4) Євр.11:11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.( ибо знала, что верен Обещавший.)
Ділом віри Сари, було знання, впевненість.
5) Євр.11:17 Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши
обітницю, приніс однородженого
Тобто, ми бачимо, що приклади діл віри дуже різноманітні. Діла віри можуть бути дуже різними. Але читаючи ці місця Писання, ми знаходимо одну важливу річ в якій полягають всі діла - це послух.
Послух та покора Божому Слову, обявленню, відкриттю це діло нашої віри. Ми розуміємо, що для кожного з нас в Бога є свій план, кожен християнин має своє призначення на землі, свою мету від Господа. І Боже покликання, або відкриття чи обявлення, являється твердою основою для нашої віри. Віра сама, являється основою наших надій та сподівань. Євр.11:1 А віра це здійснення того що очікуємо і впевненість в тому що не бачимо.( Вера же есть осуществление ожидаемого и уверенность в невидимом.)
І хоча вона сама являється основою, але і вона повинна мати «під собою» основу, те, на чому б вона твердо стояла. І цією основою для віри, є Слово відкриття від Духа Святого. Діла не можуть утверджувати віру, яка не має під собою основи. Що це означає? Коли ми робимо якісь діла які не відкриті нам Богом, то ми робимо це не по-вірі. А що не від віри це гріх.
Рим.14:23А хто має сумнів, коли їсть, буде осуджений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.
Віра приходить від слухання слова Христового. Рим.10:17 Тож віра від слухання, а
слухання через Слово Христове.
Важливим є чуйність до голосу Божого. Коли віра не основується на Слові Божому, така віра є результатом власних міркувань та емоцій. Це дуже хитка віра. Непохитна віра, це віра яка стоїть на міцній основі Слова Божого (рема)
Наші діла в Христі Ісусі є дуже важливими.
При другому приході Ісуса, саме наші діла будуть оприділяти степінь нашої нагороди.
Матв.16:27 Бо прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його.
Об.22:12 Ото, незабаром приходжу, і зо Мною заплата Моя, щоб кожному віддати згідно з ділами його.
Як визначити, чи те діло яке ми робимо, являється ділом нашої віри?
Коли ми розглядаємо віру, як «впевненість», то роблячи щось, ми повинні бути впевненими що наша діяльність правильна. Ми повинні мати сильне внутрішнє засвідчення. Це внутрішнє свідоцтво, і буде тією основою, на якій буде міцно стояти наша віра ( наша впевненість).
Ми знаходимо в Писанні що ті, чи інші дії, вчинки, можуть бути добрими або можуть бути кращими.
1Кор.7:38 Тому й той, хто віддає свою дівчину заміж, добре робить, а хто не віддає
робить краще.
Лук.11:42 Горе вам, фарисеям, бо ви десятину даєте з м'яти та рути й усякого зілля, але обминаєте суд та Божу любов; це треба робити, і того не лишати!
1Кор.13:13 А тепер залишаються віра, надія, любов, оці три. А найбільша між ними любов!
Ми повинні прагнути до того що краще.
1Кор.3:8-15 І хто садить, і хто поливає одне, і кожен одержить свою нагороду за
працею своєю! Бо ми співробітники Божі, а ви Боже поле, Божа будівля. 10 Я за благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклав, а інший будує на ній; але нехай кожен пильнує, як він будує на ній! 11 Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона Ісус Христос. 12 А коли хто на цій основі будує з золота, срібла, дорогоцінного каміння, із дерева, сіна, соломи, 13 то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є. 14 І коли чиє діло, яке збудував хто, устоїть, то той нагороду одержить; 15 коли ж діло згорить, той матиме шкоду, та сам він спасеться, але так, як через огонь.
Ще одне цікаве місце Писання, яке має відношення до наших діл в Христі.
Коли ми розглядаємо ці вірші ми бачимо тут певні порівняння, та образи. Це: Божа будівля - це християни, основа-це Ісус Христос, будівництво - це наші діла, матеріали для будівництва, вогонь-це випробування.
Ми бачимо, що існують певні діла які ми робимо в Христі Ісусі. І ця наша діяльність, вчинки, дії, зайнятість, являється будівництвом Божої будівлі.
І все це добре. Але тут ми знаходимо дві категорії матеріалів для будівництва, це з одного боку: золото, срібло, дорогоцінне каміння, а з іншого боку, це: дерево, сіно, солома.
Одна категорія, це тверді матеріали, інша-крихкі. Ці матеріали говорять нам про дві важливих речі: перше це вимога до вогневитривалості, вогнестійкість.
Писання говорить: 13 то буде виявлене діло кожного, бо виявить день, тому що він огнем об'являється, і огонь діло кожного випробує, яке воно є.
Що Писання нам говорить про вогонь?
Iс.48:10 Оце перетопив Я тебе, але не як те срібло, у горні недолі(страждання) тебе дослідив
Зах.13:9І цю третю частину введу на огонь, і очищу їх, як очищається срібло, і їх
випробую, як випробовується оте золото. Він кликати буде Ймення Моє, і Я йому відповім і скажу: Це народ Мій, а він скаже: Господь то мій Бог!
Йов.23:10А Він знає дорогу, яка при мені, хай би випробував Він мене, мов те
золото, вийду!
1Петр.1:6Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими
випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа.
1Петр.4:12Улюблені, не дивуйтесь огневі, що вам посилається на випробовування, немов би чужому випадку для вас.
Ми бачимо, що вогонь-це випробування, спокуси, страждання. Це те, що приносить біль, муки. Те діло, що ми робимо в Христі, буде випробуване, різного роду спокусами. І ми бачимо, що по відношенні до вогневитривалості, золото, срібло дорогоцінне каміння, набагато міцніше ніж, дерево, сіно, солома. Коли дерево, сіно, чи солома під впливом вогню згоряють відразу, то золото, срібло, навпаки, під дією вогню, робляться міцнішими через очищення. Тобто, вогонь, приносить користь золоту, сріблу роблячи їх міцнішими.
Про що це говорить? Це говорить про те, що коли ми розглядаємо дві категорії матеріалів для будівництва, тобто, дві категорії наших діл, то ми бачимо, що ці дві категорії матеріалів, вказують нам на цінність(важливість) діл в Христі, і меншу цінність(меншу важливість). Те, чим ми можемо займатися, може бути більш важливим та менш важливим.
В Біблії знаходимо одну історію, яка описана в Євангелії від Луки.
Лук.10:38-42 І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж
жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах у Ісуса, та й слухала слова Його. 40 А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла. 41 Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, 42 а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї...
Слово «служити» озн. прислуговувати (за столом), обслуговувати, подавати (на стіл);
2 . служити, нести службу або служіння; 3 . піклуватися, надавати услуги, допомагати;
4 . бути дияконом, нести служіння диякона.
Це слово говорить про якусь працю для когось, якесь служіння, зайнятість.
В цьому місці ми бачимо дві категорії матеріалів для будівництва. Це менш важливе, те що робила Марта, і цінне, те що робила Марія.
«Найкраща частка» (благая часть)- озн. добра, корисна доля (частина).
Що стосується нас, це вміння нами самими виявляти важливість та цінність тих діл, що ми робимо. Ми повинні вміти правильно розставляти пріоритети в нашому житті. Ми повинні розуміти що Богопізнання, набагато важливіше ніж наше служіння Йому. Але також в нас не повинно бути «перекосів», крайностей. В нашому Богопізнанні не повинно бути «фанатизму» «супердуховності», але повинна бути «чуйність». Можна жити в гріху, і продовжувати шукати Бога, постити щоб наблизитись до Нього, це і являється однією стороною крайності. Неправильним є те, коли людина, не бажаючи виправити своє життя, хоче мати близькість з Богом. Але Бога не можливо обманути.
Iс.58:1 Кричи на все горло, не стримуйсь, свій голос повищ, мов у сурму, й об'яви ти народові Моєму про їхній переступ, а домові Якова їхні гріхи! Вони бо щоденно шукають Мене та жадають пізнати дороги Мої, мов народ той, що праведне чинить, і права свого Бога не кидає. Питаються в Мене вони про права справедливости, жадають наближення Бога:
Наші діла мають цінність тоді коли вони робляться по волі Божій. Коли є явлений послух обявленню, покликанню Божому. Саме такі діла вдосконалюють нашу віру, роблять її непохитною.
Вчинки,які руйнують відносини з Духом Святим
Вчинки які руйнують відносини з Духом Святим.
Писання закликає нас до спільності з Богом,до стосунків
1Кор.1:9 Верен Бог, Которым вы призваны в общение Сына Его
Иисуса Христа, Господа нашего.
І не тільки закликає,але ми вже покликані самим Богом,до спільністі з Ним.(І не варто цим нехтувати)
Слово «спільність» озн. взаємовідносини.
Євр.13:16 Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо
жертви такі вгодні Богові.
Спільність являється жертвою.А це означає,що заради того щоб мати спілкування з Господом,ми повинні чимось пожертвувати.Чи то часом,чи власними справами,інтересами,і тд.
1Иоан.1:3 о том, что мы видели и слышали, возвещаем вам, чтобы и вы имели общение с нами: а наше общение - с Отцем и Сыном Его, Иисусом Христом
1Iван.1:7 Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха.
Цей вірш виявляє нам ключ до переможного життя.Цим ключем являється спільність.
Прит.3:32 потому что мерзость пред Господом развратный, а с праведными у Него общение.
Праведний цей той,хто своє життя,не уявляє без Бога.Хто повсяк час надіється на Нього.Хто прагне Його.З таким Бог має спільність.
Коли ми бажаємо мати взаємовідносини з Ісусом,ми повинні мати стосунки з Духом Святим. 2Кор.13:13 Благодать Господа нашего Иисуса Христа, и любовь Бога Отца, и общение Святаго Духа со всеми вами. Аминь. Іменно Дух Святий приніс в наше Отця і Сина. Iван.14:23 Ісус відповів і до нього сказав: Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього.
Відносини з Духом Святим,це відносини з Отцем і Сином.
Велика переможна сила захована в стосунках з Богом.Найперше – це пізнання,яке відкриває нам любов Отця Небесного,вірність Його,і милість.В пізнанні формується і розвивається наша любов до Бога.В пізнанні ми пізнаємо істину,яка по мірі нашого пізнання робить нас вільними.В пізнанні ми отримуємо знання волі Божої,щодо нашого життя.В пізнанні Бога-ми отримуємо все що потрібно нам для життя,і побожності. 2Петр.1:3 Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою.
І тому Царство Боже береться силою.Тобто,існують певні вчинки,з боку людини які руйнують відносини з Духом Святим.В цих вчинках існує певна негативна послідовність,слідуючи по якій,людина взагалі може прийти до загибелі.
Тож розглянемо з чого все починається.
1)1Сол.5.19 Духа не вгашайте.
Один з вчинків які роблять християни,це вгашають Духа Святого.
Вгашати Духа не значить грішити вчинками проти Духа Святого.Найкраще це місце Писання пояснює ап.Яків.Як.4.17 «Отож, хто знає(розуміє), як чинити добро, та не чинить, той має гріх!».Тут не написано про гріх,як про вчинок.Але я розумів,що це я можу робити добро,що це в моїх силах,в моїх можливостях,але по якихось причинах не робив.Коли я розумію що читати Слово Боже,молитися,перебувати в роздумах про Бога це добре,але не роблю цього, то я маю гріх.Це і значить вгашати Духа.
Одне серед багатьох діл які робить в нас Дух Святий-це побуджує.Дух Святий побуджує нас до певних дій і вчинків,до роздумів. Фил.2:13 « Бо то Бог викликає в вас
і хотіння, і чин за доброю волею Своєю.»
Дух Святий приносить життя в наше життя.Без Духа ми мертві.Коли ми дієм згідно ведення Святого Духа,тоді наші діяння освячені Духом Святим,помазані Духом Святим.І це все приємне перед Божим лицем,тому що, це не вчинки нашої тліючої плоті,але це плоди Духа Божого який веде нас.Служіння без побудження Духа,це служіння без Божої Сили.Коли Дух Святий побуджує нас щось зробити,це означає, що коли ми послухаємось і вчинимо так,ми будемо мати успіх у цій справі.Тому що це по волі Божій,і сам Господь іде по-переду нас.Ми на території Його волі.А це означає що ми під Його покровом,під Його благословенням. Ми повинні навчитися реагувати на побудження Духа Святого в нас,що жити по Його волі,і бути благословенними і успішними.
Коли Дух Святий побуджує нас щось зробити,це побудження ніби вогонь,який загоряється в нашому серці.І коли ми діємо згідно побудження,ми роздуваємо цей вогонь ще більше.Наш послух-це сухі дрова,які ми підкладаємо в цей вогонь.Але коли ми не реагуємо на побудження Духа,ми вгашаємо Його. Виникає запитання: Що ж тоді відбувається коли ми вгашаємо Духа Святого?
Розглянемо простий приклад.
Дух Святий постійно побуджує нас читати Біблію.Тому що Біблія це хліб наш духовний,це світильник нашим крокам,це істина яка дає свободу і тд..Але в час побудження ми не послухались Його.Ми вирішили що почитаємо пізніше.І коли ми знаходимо вільну хвилину,і сідаємо читати,Слово перестає з нами говорити.В той час коли Дух Святий побуджував нас читати,Він хотів говорити до нас.Само по собі Писання,це буква яка вмертвляє.І лише Дух Святий оживляє Писання,приносить в нього життя.Вивчаючи Писання без натхнення Духа Святого,ми попадаємо під закон,який ніякої користі нам принести не може,як тільки вкаже,і виявить нам на наші гріхи,наше безсилля в боротьбі з гріхом.Але коли ми слухняні побудженню,тоді Слово яке ми читаємо оживає,і приносить збудування нашому внутрішньому чоловікові.Тобто,Біблія говорить до нас тоді, коли Дух Святий працює,оживлюючи сторінки Писання.
Такий же самий інший приклад.Коли Дух Святий побуджує нас свідчити ближнім.Коли ми діємо по-побудженню,таке свідчення буде ефективним.Тому що ми виконуємо Його волю.Так хоче Бог,в цей час.Коли ми діємо по своїх бажаннях,видаючи це за Божі бажання,ми поза волею Божою,тим самим наражаємо себе на небезпеку,з боку духовних сил.Існує загальна воля Божа для всіх яка відкрита в Писанні,але ще є і воля Божа конкретна для кожного особисто,яка відкривається в спільності з Духом Святим.І нам здається що ми терпимо за Христа.А це всього-навсього,може бути таке що ми жнемо плоди свого власного непослуху.
Бути послушним Божому побудженню не просто.Це насамперед,пожертвування,своїми інтересами,своїм часом,своїми ідеями, бажаннями,пріоритетами.
Коли людина вгашає Духо Святого,вона переходить до ішого вчинку,про який нам говорить Писання.
2)Еф.4.30 «І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу.»
Російський текст говорить: «Не оскорбляйте Святого Духа Божия.»
Слово «засмучувати»,озн.- стеснять, тяготить, опечалить, огорчать, терзать, мучить;
Засмучення Духа Святого це здійснення конкретного гріха проти Бога.Писання показує вчинки,якими ми засмучуємо Духа Святого.
Еф.4:25-32 Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного. Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте! Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному. Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою.
Це ті речі які християнин часто робить в своєму житті.Ці вчинки –це плоди нашого подавлення,вгашення Духа Святого. Не звертаючи увагу на побудження Духа Святого,який прагне водити нас,ми виходимо з-під Його контролю,і тоді плоть наша дає про себе знати.
Коли ці вчинки часто повторюються,і ми постійно засмучуємо Духа Святого,починає щось недобре відбуватися з нашим серцем.Наше серце стає твердим,нечутливим.
І людина переходить на третій етеп,руйнування стосунків.Це:
3) Ожорсточення проти Духа Святого.
Євр.3.7-13 «Тому то, як каже Дух Святий: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, 8 не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування на пустині»
Російський текст, «не ожесточите сердец ваших»-озн.робити твердим.
Ожорсточення проти Духа,виникає по причині зведення гріхом.Одне,коли ми зрішаємо деколи,ми усвідомлюємо що зробили неправильно,каємося,і рухаємось дальше.Але коли в нас виникає любов до якогось гріха,ми починаємо жити в цьому гріху,і він постійно повторяється в нашому житті,це означає що ми цим гріхом зведені(обольщены).Ми дали гріху можливість жити,а не просто трапитися в нашому житті.Що ж тоді відбувається в нашому житті: Рим.11:7-11 7 Что же? Израиль, чего искал, того не получил; избранные же получили, а прочие ожесточились, как написано: Бог дал им дух усыпления, глаза, которыми не видят, и уши, которыми не слышат, даже до сего дня. И Давид говорит: да будет трапеза их сетью, тенетами и петлею в возмездие им; да помрачатся глаза их, чтобы не видеть, и хребет их да будет согбен навсегда.
Коли ми ожорсточуємось проти Духа Святого,бувши зведені гріхом,відбувається духовна деградація.Ми стаємо духовно сліпими,ми стаємо твердими,ми не чуємо голосу Божого,і не бачимо діл Його.Бог докоряє нас,а ми не реагуємо.Тому що серце наше ожорсточилось.
Гріхами якими ми можемо бути зведені можуть бути самі різні гріхи.Це не обов’язково перелюб,чи п’янство,чи блуд і тд.Колись ми дозволили собі сказати не правду,і не розкаялись,і цей гріх нас звів,так що ми перебуваємо в ньому досить часто.
Всякий запущений гріх приведе до ожорсточення нашого серця.Що в свою чергу перекриє потік Божої сили,і Божих благословінь в наше життя.Коли таке стається в житті людини яка служить в Церкві,вона старається компенсувати відсутність Божої сили і ведення Духа,за рахунок своєї активної діяльності,використовуючи свої людські знання чи вміння.
Коли людина доходить до такого стану,не спосібності навіть покаятися,тоді Господь починає працювати в житті людини.Стараючись навернути людину на правильний шлях,Бог допускає різні утиски з зовні(так як внутрішні прояви Духа відкидаються):хвороби,проблеми,негаразди,нещастя.Через це Господь призиває людину щоб вона зупинилася,і відновили свої стосунки з Ним.Коли людина не зупиняється,вона переходить на іший етап руйнування відносин:
4) Противлення Духу Святому.
Дії.51-54 О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! 52 Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, 53 ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!... 54 Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього...
Противитись озн. «служити перешкодою». В той час коли Бог висвітлює людині її провини,і гріхи, вона може спротивитись,і не приймати Божих докорів.Тим самим людина воює проти Духа Святого.Ожорсточення приводить до війни проти Духа Святого.Дух Святий який працює над людською внутрішностю,зустрічає перешкоду з боку людини,противлення.Людина на цьому етапі повна ненависті та гніву до докорів збоку.Їй неприємно коли її докоряють,вона не приймає це.
Людина може воювати проти Духа не у всіх сферах свого життя,а тільки в якісь одній.
Після стану противлення йде слідуючий небезпечний стан,це:
5) Зневага(Пренебрежение) Духа Святого.
Що таке «зневага».
Це почуття презирства,відсутність поваги до чогось,образа,байдужість,приниження.
Іменно таке поводження людей привело до їх знищення.Бог Отець сильно реагує на таке ставлення до Духа Святого.
В Бутті 6 розділ описується світ,якій був знищений водами потопу.
Буття.6.3 І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.( И сказал Господь: не вечно Духу Моему быть пренебрегаемым человеками; потому что они плоть; пусть будут дни их сто двадцать лет.)
В той час люди дійшли до жахливого стану.Слово Боже описує їхнє моральне становище.
Бут.6:5-7 І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.
Зневага Духа Святого починається в думках,в мишленні людини.Думки такої людини тільки про зло.
Це дуже небезпечний стан людського серця.Але милуючий і добрий Бог все ще бажає навернення людини.Ной,проповідник праведності,будуючи ковчег довший час,показує цим,що Господь ще милує людей і бажає навернення їх до правди.Але через свою впертість і невірство,нерозкаяна людина приходить до самого небезпечного стану.Це:
6) Хула на Духа Святого.
Матв.12:31-33 Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!
Хула-озн. хула, поношение, богохульство, злоречие, укоризненное злословие.
Це самий жахливий стан до чого може прийти християнин.Це стан загибелі.Таких людей описає Писання.
Євр.6:4-6 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.( 4 Ибо невозможно - однажды просвещенных, и вкусивших дара небесного, и соделавшихся причастниками Духа Святаго, 5 и вкусивших благого глагола Божия и сил будущего века, 6 и отпадших, опять обновлять покаянием, когда они снова распинают в себе Сына Божия и ругаются [Ему].)
Люди цього стану-це люди які постійно погашали в собі всяке побудження Духа Святого,які затверділи в своїх серцях,що привело до ожорсточення проти Бога.Ставши противниками Божими вони почали зневажати Духа Святого,ображаючи,і принижуючи Його,і в результаті вони почали богохульствувати,робити зло проти Духа Святого.Від таких Бог відвертається.Це свідомий вибір людини,яка відреклася від Бога.
Тому,коли ми чуємо голос ми не повинні робити затверділими наші серця,ми завжди повинні бути чуйними до Духа Святого.В нас не повинно бути запущених гріхів,які з часом можуть привести нас до повної духовної деградації.Ми повинні обходити своє життя постійно,і виявивши щось не добре відразу каятися в цьому.
Писання закликає нас до спільності з Богом,до стосунків
1Кор.1:9 Верен Бог, Которым вы призваны в общение Сына Его
Иисуса Христа, Господа нашего.
І не тільки закликає,але ми вже покликані самим Богом,до спільністі з Ним.(І не варто цим нехтувати)
Слово «спільність» озн. взаємовідносини.
Євр.13:16 Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо
жертви такі вгодні Богові.
Спільність являється жертвою.А це означає,що заради того щоб мати спілкування з Господом,ми повинні чимось пожертвувати.Чи то часом,чи власними справами,інтересами,і тд.
1Иоан.1:3 о том, что мы видели и слышали, возвещаем вам, чтобы и вы имели общение с нами: а наше общение - с Отцем и Сыном Его, Иисусом Христом
1Iван.1:7 Коли ж ходимо в світлі, як Сам Він у світлі, то маємо спільність один із одним, і кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха.
Цей вірш виявляє нам ключ до переможного життя.Цим ключем являється спільність.
Прит.3:32 потому что мерзость пред Господом развратный, а с праведными у Него общение.
Праведний цей той,хто своє життя,не уявляє без Бога.Хто повсяк час надіється на Нього.Хто прагне Його.З таким Бог має спільність.
Коли ми бажаємо мати взаємовідносини з Ісусом,ми повинні мати стосунки з Духом Святим. 2Кор.13:13 Благодать Господа нашего Иисуса Христа, и любовь Бога Отца, и общение Святаго Духа со всеми вами. Аминь. Іменно Дух Святий приніс в наше Отця і Сина. Iван.14:23 Ісус відповів і до нього сказав: Як хто любить Мене, той слово Моє берегтиме, і Отець Мій полюбить його, і Ми прийдемо до нього, і оселю закладемо в нього.
Відносини з Духом Святим,це відносини з Отцем і Сином.
Велика переможна сила захована в стосунках з Богом.Найперше – це пізнання,яке відкриває нам любов Отця Небесного,вірність Його,і милість.В пізнанні формується і розвивається наша любов до Бога.В пізнанні ми пізнаємо істину,яка по мірі нашого пізнання робить нас вільними.В пізнанні ми отримуємо знання волі Божої,щодо нашого життя.В пізнанні Бога-ми отримуємо все що потрібно нам для життя,і побожності. 2Петр.1:3 Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила через пізнання Того, Хто покликав нас славою та чеснотою.
І тому Царство Боже береться силою.Тобто,існують певні вчинки,з боку людини які руйнують відносини з Духом Святим.В цих вчинках існує певна негативна послідовність,слідуючи по якій,людина взагалі може прийти до загибелі.
Тож розглянемо з чого все починається.
1)1Сол.5.19 Духа не вгашайте.
Один з вчинків які роблять християни,це вгашають Духа Святого.
Вгашати Духа не значить грішити вчинками проти Духа Святого.Найкраще це місце Писання пояснює ап.Яків.Як.4.17 «Отож, хто знає(розуміє), як чинити добро, та не чинить, той має гріх!».Тут не написано про гріх,як про вчинок.Але я розумів,що це я можу робити добро,що це в моїх силах,в моїх можливостях,але по якихось причинах не робив.Коли я розумію що читати Слово Боже,молитися,перебувати в роздумах про Бога це добре,але не роблю цього, то я маю гріх.Це і значить вгашати Духа.
Одне серед багатьох діл які робить в нас Дух Святий-це побуджує.Дух Святий побуджує нас до певних дій і вчинків,до роздумів. Фил.2:13 « Бо то Бог викликає в вас
і хотіння, і чин за доброю волею Своєю.»
Дух Святий приносить життя в наше життя.Без Духа ми мертві.Коли ми дієм згідно ведення Святого Духа,тоді наші діяння освячені Духом Святим,помазані Духом Святим.І це все приємне перед Божим лицем,тому що, це не вчинки нашої тліючої плоті,але це плоди Духа Божого який веде нас.Служіння без побудження Духа,це служіння без Божої Сили.Коли Дух Святий побуджує нас щось зробити,це означає, що коли ми послухаємось і вчинимо так,ми будемо мати успіх у цій справі.Тому що це по волі Божій,і сам Господь іде по-переду нас.Ми на території Його волі.А це означає що ми під Його покровом,під Його благословенням. Ми повинні навчитися реагувати на побудження Духа Святого в нас,що жити по Його волі,і бути благословенними і успішними.
Коли Дух Святий побуджує нас щось зробити,це побудження ніби вогонь,який загоряється в нашому серці.І коли ми діємо згідно побудження,ми роздуваємо цей вогонь ще більше.Наш послух-це сухі дрова,які ми підкладаємо в цей вогонь.Але коли ми не реагуємо на побудження Духа,ми вгашаємо Його. Виникає запитання: Що ж тоді відбувається коли ми вгашаємо Духа Святого?
Розглянемо простий приклад.
Дух Святий постійно побуджує нас читати Біблію.Тому що Біблія це хліб наш духовний,це світильник нашим крокам,це істина яка дає свободу і тд..Але в час побудження ми не послухались Його.Ми вирішили що почитаємо пізніше.І коли ми знаходимо вільну хвилину,і сідаємо читати,Слово перестає з нами говорити.В той час коли Дух Святий побуджував нас читати,Він хотів говорити до нас.Само по собі Писання,це буква яка вмертвляє.І лише Дух Святий оживляє Писання,приносить в нього життя.Вивчаючи Писання без натхнення Духа Святого,ми попадаємо під закон,який ніякої користі нам принести не може,як тільки вкаже,і виявить нам на наші гріхи,наше безсилля в боротьбі з гріхом.Але коли ми слухняні побудженню,тоді Слово яке ми читаємо оживає,і приносить збудування нашому внутрішньому чоловікові.Тобто,Біблія говорить до нас тоді, коли Дух Святий працює,оживлюючи сторінки Писання.
Такий же самий інший приклад.Коли Дух Святий побуджує нас свідчити ближнім.Коли ми діємо по-побудженню,таке свідчення буде ефективним.Тому що ми виконуємо Його волю.Так хоче Бог,в цей час.Коли ми діємо по своїх бажаннях,видаючи це за Божі бажання,ми поза волею Божою,тим самим наражаємо себе на небезпеку,з боку духовних сил.Існує загальна воля Божа для всіх яка відкрита в Писанні,але ще є і воля Божа конкретна для кожного особисто,яка відкривається в спільності з Духом Святим.І нам здається що ми терпимо за Христа.А це всього-навсього,може бути таке що ми жнемо плоди свого власного непослуху.
Бути послушним Божому побудженню не просто.Це насамперед,пожертвування,своїми інтересами,своїм часом,своїми ідеями, бажаннями,пріоритетами.
Коли людина вгашає Духо Святого,вона переходить до ішого вчинку,про який нам говорить Писання.
2)Еф.4.30 «І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу.»
Російський текст говорить: «Не оскорбляйте Святого Духа Божия.»
Слово «засмучувати»,озн.- стеснять, тяготить, опечалить, огорчать, терзать, мучить;
Засмучення Духа Святого це здійснення конкретного гріха проти Бога.Писання показує вчинки,якими ми засмучуємо Духа Святого.
Еф.4:25-32 Тому то, неправду відкинувши, говоріть кожен правду до свого ближнього, бо ми члени один для одного. Гнівайтеся, та не грішіть, сонце нехай не заходить у вашому гніві, і місця дияволові не давайте! Хто крав, нехай більше не краде, а краще нехай працює та чинить руками своїми добро, щоб мати подати нужденному. Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, Яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою.
Це ті речі які християнин часто робить в своєму житті.Ці вчинки –це плоди нашого подавлення,вгашення Духа Святого. Не звертаючи увагу на побудження Духа Святого,який прагне водити нас,ми виходимо з-під Його контролю,і тоді плоть наша дає про себе знати.
Коли ці вчинки часто повторюються,і ми постійно засмучуємо Духа Святого,починає щось недобре відбуватися з нашим серцем.Наше серце стає твердим,нечутливим.
І людина переходить на третій етеп,руйнування стосунків.Це:
3) Ожорсточення проти Духа Святого.
Євр.3.7-13 «Тому то, як каже Дух Святий: Сьогодні, як голос Його ви почуєте, 8 не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування на пустині»
Російський текст, «не ожесточите сердец ваших»-озн.робити твердим.
Ожорсточення проти Духа,виникає по причині зведення гріхом.Одне,коли ми зрішаємо деколи,ми усвідомлюємо що зробили неправильно,каємося,і рухаємось дальше.Але коли в нас виникає любов до якогось гріха,ми починаємо жити в цьому гріху,і він постійно повторяється в нашому житті,це означає що ми цим гріхом зведені(обольщены).Ми дали гріху можливість жити,а не просто трапитися в нашому житті.Що ж тоді відбувається в нашому житті: Рим.11:7-11 7 Что же? Израиль, чего искал, того не получил; избранные же получили, а прочие ожесточились, как написано: Бог дал им дух усыпления, глаза, которыми не видят, и уши, которыми не слышат, даже до сего дня. И Давид говорит: да будет трапеза их сетью, тенетами и петлею в возмездие им; да помрачатся глаза их, чтобы не видеть, и хребет их да будет согбен навсегда.
Коли ми ожорсточуємось проти Духа Святого,бувши зведені гріхом,відбувається духовна деградація.Ми стаємо духовно сліпими,ми стаємо твердими,ми не чуємо голосу Божого,і не бачимо діл Його.Бог докоряє нас,а ми не реагуємо.Тому що серце наше ожорсточилось.
Гріхами якими ми можемо бути зведені можуть бути самі різні гріхи.Це не обов’язково перелюб,чи п’янство,чи блуд і тд.Колись ми дозволили собі сказати не правду,і не розкаялись,і цей гріх нас звів,так що ми перебуваємо в ньому досить часто.
Всякий запущений гріх приведе до ожорсточення нашого серця.Що в свою чергу перекриє потік Божої сили,і Божих благословінь в наше життя.Коли таке стається в житті людини яка служить в Церкві,вона старається компенсувати відсутність Божої сили і ведення Духа,за рахунок своєї активної діяльності,використовуючи свої людські знання чи вміння.
Коли людина доходить до такого стану,не спосібності навіть покаятися,тоді Господь починає працювати в житті людини.Стараючись навернути людину на правильний шлях,Бог допускає різні утиски з зовні(так як внутрішні прояви Духа відкидаються):хвороби,проблеми,негаразди,нещастя.Через це Господь призиває людину щоб вона зупинилася,і відновили свої стосунки з Ним.Коли людина не зупиняється,вона переходить на іший етап руйнування відносин:
4) Противлення Духу Святому.
Дії.51-54 О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви! 52 Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками, 53 ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!... 54 Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього...
Противитись озн. «служити перешкодою». В той час коли Бог висвітлює людині її провини,і гріхи, вона може спротивитись,і не приймати Божих докорів.Тим самим людина воює проти Духа Святого.Ожорсточення приводить до війни проти Духа Святого.Дух Святий який працює над людською внутрішностю,зустрічає перешкоду з боку людини,противлення.Людина на цьому етапі повна ненависті та гніву до докорів збоку.Їй неприємно коли її докоряють,вона не приймає це.
Людина може воювати проти Духа не у всіх сферах свого життя,а тільки в якісь одній.
Після стану противлення йде слідуючий небезпечний стан,це:
5) Зневага(Пренебрежение) Духа Святого.
Що таке «зневага».
Це почуття презирства,відсутність поваги до чогось,образа,байдужість,приниження.
Іменно таке поводження людей привело до їх знищення.Бог Отець сильно реагує на таке ставлення до Духа Святого.
В Бутті 6 розділ описується світ,якій був знищений водами потопу.
Буття.6.3 І промовив Господь: Не буде Мій Дух перемагатися в людині навіки, бо блудить вона. Вона тіло, і дні її будуть сто і двадцять літ.( И сказал Господь: не вечно Духу Моему быть пренебрегаемым человеками; потому что они плоть; пусть будут дни их сто двадцать лет.)
В той час люди дійшли до жахливого стану.Слово Боже описує їхнє моральне становище.
Бут.6:5-7 І бачив Господь, що велике розбещення людини на землі, і ввесь нахил думки серця її тільки зло повсякденно. І пожалкував був Господь, що людину створив на землі. І засмутився Він у серці Своїм.
Зневага Духа Святого починається в думках,в мишленні людини.Думки такої людини тільки про зло.
Це дуже небезпечний стан людського серця.Але милуючий і добрий Бог все ще бажає навернення людини.Ной,проповідник праведності,будуючи ковчег довший час,показує цим,що Господь ще милує людей і бажає навернення їх до правди.Але через свою впертість і невірство,нерозкаяна людина приходить до самого небезпечного стану.Це:
6) Хула на Духа Святого.
Матв.12:31-33 Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!
Хула-озн. хула, поношение, богохульство, злоречие, укоризненное злословие.
Це самий жахливий стан до чого може прийти християнин.Це стан загибелі.Таких людей описає Писання.
Євр.6:4-6 Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого, і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку, та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.( 4 Ибо невозможно - однажды просвещенных, и вкусивших дара небесного, и соделавшихся причастниками Духа Святаго, 5 и вкусивших благого глагола Божия и сил будущего века, 6 и отпадших, опять обновлять покаянием, когда они снова распинают в себе Сына Божия и ругаются [Ему].)
Люди цього стану-це люди які постійно погашали в собі всяке побудження Духа Святого,які затверділи в своїх серцях,що привело до ожорсточення проти Бога.Ставши противниками Божими вони почали зневажати Духа Святого,ображаючи,і принижуючи Його,і в результаті вони почали богохульствувати,робити зло проти Духа Святого.Від таких Бог відвертається.Це свідомий вибір людини,яка відреклася від Бога.
Тому,коли ми чуємо голос ми не повинні робити затверділими наші серця,ми завжди повинні бути чуйними до Духа Святого.В нас не повинно бути запущених гріхів,які з часом можуть привести нас до повної духовної деградації.Ми повинні обходити своє життя постійно,і виявивши щось не добре відразу каятися в цьому.
Як пізнати волю Божу.
Як пізнати волю Божу.
Еф.5:17 Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня.
Писання закликає нас, щоб ми розуміли, що є воля Господня. Розуміння волі Божої дає нам направлення в нашому житті. Воно забезпечує нас місією та ціллю. Адже ми покликані до якихось цілей в Тілі Христовому. І хоча Бог в Своєму Слові забезпечує нас загальними цілями, але виходячи з того, що ми повинні мати тісні стосунки з Господом, і з того, що ми є членами Тіла Христового, кожен з нас повинен виконати те, для чого його Господь призначив. В Бога є свої плани на рахунок кожного з нас. Мужі біблійних часів усвідомлювали важливість знання волі Божою, та її виконання. Зокрема, цар Давид, молився: « Пс.142:10 Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій, добрий Дух Твій нехай попровадить мене по рівній землі!»
Він не тільки усвідомлював цю важливість, але він і бажав виконувати волю Божу: «Пс.39:9 Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.»
Усвідомлення того, що Господь є нашим Богом, викликає в нас бажання виконувати волю Божу.
Приведемо деякі аргументи на користь важливості виконання волі Божої.
В Новому Заповіті, ми бачимо, як Сам Ісус підносить виконання волі Божої людиною, на досить високий рівень.
- Матв.7:21 Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.
Ми бачимо, що не просто слова, відкривають нам вхід в Боже Царство, а виконання волі Божої.1Iван.2:17 Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!
Ми бачимо, ще одну цікаву річ ,вона полягає в тому, що виконання волі Божої, робить нас близькими, рідними, приємними Господу.
- Матв.12:50 Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!
Коли ми хочемо духовно рости, ми повинні виконувати волю Божу. Без цього духовний ріст не можливий. З початку свого увірування, ми можемо зрости, до якогось духовного рівня, а саме до того, щоб чинити волю Божу, і якщо ми прагнемо дальше розвиватися ми повинні зрозуміти що є воля Божа, прийняти її, та виконувати.
- Iван.4:34 Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.
- Iван.6:38 Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.
Ці слова повинні стати для нас ключовими, стати взірцем. Ми не просто так, спасенні. Бог наблизив нас до Себе, щоб ми перебували в тих ділах, які Він ще від закладин світу для нас приготував.Еф.2:10 Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.
В Господа є план на рахунок кожного з нас.
Виконання волі Божої дає нам відвагу наближатися до Бога, та звертатися до Нього.
- Iван.9:31 Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він.
Готовність виконувати волю Божу, робить нас дітьми по-серцю Божому.
- Дiї.13:22 А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.
Писання відкриває нам, що ми покликані виконувати волю Божу.
Як пізнати волю Божу?
Ми повинні прагнути виконати волю Божу. А для цього потрібно знати її.
Існує загальна воля Божа, та індивідуальна.
Загальну волю Божу для всіх віруючих, ми знаходимо на сторінках Писання.
- Iван.6:40 Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.
- 1Сол.4:3 Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти,
- 1Сол.5:18 Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі.
- 1Петр.2:15 Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей,
В чому полягає наша загальна місія?
Дiї.1:8 Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.
Наша місія полягає в свідоцтві. Ми є свідками Ісуса Христа.
Читаючи дальше Дії Апостолів 22 розділ.
Дiї.22:15Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!
Свідок повинен відповідати двом важливим вимогам,
-а) Він повинен був бачити своїми очима те, про що він говорить,
-б) Він повинен бути абсолютно чесним і точно повторювати те, що він чув і бачив.
Що означає бути свідком?
Бути свідком, це не те саме, що бути проповідником. Проповідник викладає загальні істини, а свідок говорить на основі особистого досвіду, про те, що сталося в його житті. Не всі християни покликані бути проповідниками, але всі покликані бути свідками. Ми не можемо бути свідками Божими, не маючи особистих стосунків з Богом.
Ми бачимо приклади загальної волі Божої щодо всіх нас. Ми повинні вивчати Писання, щоб знати волю Божу по відношенню до нас. Часто в християнстві існує така тенденція, щодо знання загальної волі Божої. Існують християни, які напамять знають Писання. Вони з памяті можуть цитувати будь-який вірш з Писання. Вони знають волю Божу яка викладена для всіх в Писанні, і їм більше нічого не потрібно. Але в більшості випадків такий однобічний підхід до волі Божої, не приносить відчуття повного задоволення в Христі Ісусі. В більшості це приводить до законництва.
Істинне задоволення приносить розуміння та виконання повноти волі Божої. Тому розглядаючи питання «волі Божої»,ми знаходимо не тільки загальну для всіх волю Божу, але і індивідуальну.
Індивідуальна воля Божа, вміщає в себе два аспекти. Перший:
- це конкретне Боже ведення, для життя в Христі, та для різних життєвих ситуацій.
Приклад цьому, це книга Діяння Апостолів.
Дiї.18:21 але(Павло) попрощався й сказав: Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа! І відплив із Ефесу.
Ми бачимо випадок, коли апостоли бажали звіщати Слово в Азії, але на це не було волі Божої.
Дiї.16:6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.7Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до
Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Другий:
- це Божий план для нашого життя. Це та місія, та покликання, яке ми повинні виконати в своєму житті.(можливо, функціональність в Тілі Христовому)
Коли загальну волю Божу ми пізнаємо з Писання, то виникає запитання: як пізнати індивідуальну волю Божу?
Розглянемо деякі кроки на шляху до пізнання індивідуальної волі Божої.
Бог бажає використовувати нас, для того щоб досягнути через нас Своїх цілей. Дванадцятий розділ послання до Римлян, це практична частина, тієї теорії яка викладена в
попередніх одинадцятьох розділах.
Рим.12.1-2 Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.
Звернемо увага на слово «Тож»(итак),воно означає підсумок всього сказаного раніше. Тобто, як практично використовувати все сказане раніше. Коли ми беремо в руки стакан з водою, ми беремо - стакан, і воду. Ми не беремо окремо спочатку стакан, а потім воду. Ми беремо все разом. Зі слів послання, ми бачимо, що Бог бажає що б ми віддали йому, і сосуд, наше тіло, і те що наповняє цей сосуд, наше серце. Ми не можемо дати Богові своє серце, не віддавши свого тіла.
1)Наше тіло повинно стати живою жертвою.
Що це означає. Слово «жертва»,в нашому розумінні асоціюється з старозаповітніми жертвами, коли тварин вбивали на жертівнику. Але Бог говорить, що Він хоче щоб наше тіло так само стало жертвою, але різниця в тому що ця жертва повинна бути, живою жертвою. Бог хоче наше тіло. Коли Бог отримує наше тіло в жертву живу, Він отримує нас повністю.
В євангелії від Матвія, Ісус говорив з фарисеями, Він пояснював їм, про те, що дійсно мало значення в вірі в Бога.
В євреїв були зміщені цінності, вони говорили, що жертва була більшою чим жертівник.
Але Ісус їм говорив: Матв.23:19 Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву?
Слова Ісуса, в цьому випадку, мають дуже глибоке значення. Жертівник освячує жертву, яка на ньому. Тобто, жертва ставала святою тоді, коли вона лягала на Божий жертівник. Теж саме ми можемо вжити для свого тіла. Якщо ми прагнемо святості, не тільки душі, та духа, але і тіла, то без жертівника ми не можемо зробити його святим. Коли ми кладемо своє тіло на Божий жертівник, воно освячується. Освячується для Бога, відділяється. Зробити це, можемо тільки ми самі, рішення за нами.
Як це можна зробити на практиці?
Найперше, це наше рішення, яке виражається в молитві до Господа. «Боже я віддаю своє тіло, в жертву живу, і святу, і приємну Тобі. Від сьогодні я більше не володію своїм тілом, воно повністю належить Тобі!»
Від цього часу, ми повинні робити все, що Бог від нас хоче. Йти туди, куди б Він нас не послав. Щоб Він нам не пропонував, ми повинні на все згоджуватись, не зважаючи на протиріччя в своєму розумі. Все це ми повинні приймати, тому що ми представили своє тіло в жертву Господу.
Християни повинні покінчити повністю з гріхом в своєму житті. Повинні перестати жити з гріха в гріх, а почати жити з віри в віру, від слави в славу. В нас повинні закінчитися молитви такого роду, як прости мене Боже за вчинені сьогодні гріхи, та помилки. Що деколи повторяється щоденно. Ми повинні навести порядок в своєму житті, щоб наші молитви наповнилися зовсім іншим змістом. А саме: я бажаю виконувати волю Твою. Навчи мене виконувати волю Твою. Для цього потрібно віддати Богу своє тіло.
2) перемінитися відновою нашого розуму
Рим.12.1-2 і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.
Коли ми представимо своє тіло Господу, то в нашому розумі, в нашому образі мислення відбудуться зміни. Ми почнемо думати, та дивитися на різні речі, зовсім по іншому. Святе Письмо говорить що наш розум обновиться. А коли він обновиться, то ми пізнаємо, що є воля Божа.
Апостол Павло оприділяє та описує волю Божу за допомогою трьох слів: добра, приємна та досконала.
Ми бачимо тут цікаву послідовність:
- коли ми починаємо шукати волю Божу, ми починаємо розуміти що вона добра. Все що Бог хоче для своїх дітей воно – добре. Бог бажає для нас тільки добра.
- Коли ми рухаємось далі виконуючи волю Божу, ми починаємо розуміти, що вона ще й приємна. Тобто, це ще й те, що нам подобається. Ми отримуємо від цього задоволення.
- І далі ми приходимо до повного розуміння Божої волі ,- досконалості. І ми бачимо що ця воля покриває всі сфери нашого життя. Вона задовольняє всяку потребу в житті.
Ми повинні пам’ятати, що тільки тоді, коли наш розум обновлюється ми можемо пізнавати волю Божу.
Кол.1:9 Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним,
Чому так відбувається? Чому Бог відкриває свою волю тим, в кого обновлений розум?
До того як Бог оновлює наш розум, наш тілесний розум не здатний зрозуміти волю Божу.
Послання до Римлян показує нам, що :
Рим.8.7 думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
Розум який не кориться Богові, який знаходиться в ворожнечі проти Бога, не може прийняти відкриття від Бога. Тому, це вороже відношення нашого розуму, повинно бути зміненим оновленням нашого розуму. І тільки тоді оновленим розумом, ми можемо пізнати волю Божу. Тілесний розум, являється плодом емоцій, які отримує бунтарська людська душа. Тілесний розум - егоїстичний, та егоцентричний, він обертається навколо свого власного «Я». Він виражається в таких словах, тілесна воля говорить: «Я хочу».Тілесний розум говорить: «Я рахую, так думаю». Тілесні почуття говорять: «Я відчуваю». В своєму невідродженому стані, людина керується цими трьома висловами: «Я хочу», Я рахую, так думаю». «Я відчуваю». В такому стані людина не відкрита для розуміння Божої волі. Ці три форми відношення до різного роду речей, повинні піти з нашого життя.
Ісус говорить:
Матв.16.25 Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її.
В грецькому оригіналі, говориться саме про «душу»,як про «життя душі»,не життя в цілому. Говориться про власне «Я».Що означає погубити «життя своєї душі»? Це означає відректися від свого «Я».Щоб воно більше не контролювало нас, та не командувало нами. Ми повинні жити по інших стандартах, та мірках. Тобто, ми повинні отримувати керівництво для життя, від Святого Духа, а не від своїх власних почуттів, відчуттів, емоцій. Не від того, що ми бачимо та чуємо. Ми повинні відректися від всякого егоїзму, та егоцентризму. Ми повинні загубити своє старе життя, щоб знайти нове.
Ми бачимо що оновлений розум, являється ключем для пізнання волі Божої. З цього може виникнути запитання: Як розпізнати оновлений розум, та чим він характирезується?
Чотири признаки оновленого розуму.
Рим.12:3 Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив.
-1)він не егоцентричний, він мотивується Божими цілями, цінностями, та стремліннями, а не власними відчуттями.
1Кор.10.31 Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!
Остання фраза «все робіть на славу Божу», являється мотиватором оновленого розуму, а саме його стремління та ціль робити все що прославляє Бога. Такий розум не питає, чи він щось отримає з цього, він не шукає свого власного, не шукає задоволення для себе. Його хвилює, чи одержить щось з цього Бог.
Ісус навчає нас молитися такими словами:
Мат.6.10 нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
Коли ми молимось такою молитвою, ми словами відрікаємось від своєї волі, своїх власних бажань. Це признак оновленого розуму.
«Нехай прийде Царство Твоє».Оновлений розум завжди направлений на встановлення Божого Царства на землі.
-2)він не шукає свого і не підноситься.
Матв.20.25-28 А Ісус їх покликав і промовив: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть.Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам.А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба.Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!
Це ще один признак оновленого розуму. Це не пошуки захопити все в свої руки, а пошуки можливості послужити. Це шукання можливості віддати, а не отримати. Оновлений розум бере приклад з Ісуса, Який прийшов , щоб послужити. В нашій культурі ідея бути слугою не популярна, кожен хоче бути самому собі начальником, кожен настоює на своїх правах, кожен хоче добиватися своїх власних інтересів. Це не оновлений розум. Оновлений розум шукає можливості віддати та послужити. Оновлений розум - смиренний.
-3)він тверезий та реалістичний.
Рим.12.3 Павло говорить, щоб ми думали про себе скромно
Ми повинні бути тверезі в своїй самооцінці. Оновлений розум не любить крайностей. Він дружить з реалізмом.
Одне з значень слова «скромно»- озн.бути стриманим.
В нашій самооцінці ми повинні бути стриманими.Не величатися,не мати себе більного за когось.
-4) він знаходиться в рамках віри.
Рим.12.3 у міру віри, як кожному Бог наділив.
Міра віри яку Бог нам дає, це та міри віри, яка потрібна нам в нашому житті.
Віра – перекладається як: вірність, довіра, переконаність.
Найбільше в цьому місці підходить слово «переконаність».Тобто, ми повинні думати в міру того, в чому ми впевнені, переконані.
Таким чином через ці чотири признаки ми оприділяємо, до якої міри наш розум оновився. Коли якогось з цих немає, ми повинні працювати далі над тим, щоб це оновлення відбулося.
Ми бачимо що представлення свого тіла в жертву живу і святу на Божий жертівник, та оновлення свого розуму, відкривають нам «двері»,до розуміння волі Божої. Ці два кроки, особливо перший, говорять про християнина, що він хоче служити Богові, що він повністю віддав своє життя в руки Божі та готовий до посвячення себе на служіння. Ці кроки говорять також про те, що християнин повністю розв’язався від світу, йому спротивились різного роду світські задоволення, він не хоче ні в яких сферах дружити зі світом. Він хоче виконувати волю Божу. Він бажає знайти себе в Тілі Христовому.
Як виконати волю Божу.
Коли ми знаємо волю Господню стосовно себе, розглянемо що потрібно нам для того щоб її виконати.
Біблія відкриває нам суть покликання Богом людини.Cаме те, що вміщає в собі покликання Боже. Це не просто покликання в Церкву, але воно сягає набагато дальше. Ми памятаємо покликання апостола Павла. Коли він наближався до Дамаску, його осяяло велике світло з неба. Він впав на землю, а потім почув голос: « Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» ,Павло запитав: « Хто Ти, Господи? А Він йому відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти...»
Після цієї події, Павло осліп, і до Дамаску його вже повели «під руки».Далі Павло сам розповідає:
Дiї.22:12-14 А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску, до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий! І я хвилі тієї побачив його... І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе,щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
Тут ми знаходимо три цікавих твердження, які і являються суттю покликання. А саме:
1)щоб ти волю Його зрозумів.(познал волю Его)
2)щоб бачив ти Праведника.
3)почув голос із уст Його.
Ці три твердження, являються важливими аргументами для подальшого виконання своєї місії. Спочатку потрібно пізнати, в чому наша місія полягає. Ми бачимо, що обрання Павла, не полягало тільки в тому, що він мав належати до якоїсь помісної церкви. Павло мав розширювати межі церкви Христової. В цьому і полягала місія апостола. Бог отців вибирає нас для «чогось».Після вибрання нас Отцем Небесним, на нас лежить відповідальність, - «щоб волю Його ми зрозуміли».В дану випадку, волю, яка стосується особисто нас. Найперше після нашого покликання, ми повинні зробити крок зі своєї сторони, це слова Апостола Павла, після зустрічі з Ісусом : Господи! Що накажеш мені робити?
Причина того, що безліч християн не знають свого покликання в Тілі Христовому, це не те що вони не бажають знати, а те, що вони не навчені цьому. Після покаяння, більшість християн через відсутність науки в Церкві, не знають що вони мають робити. І з часом цей вогонь, який був запаленим на початку увірування,- вгасає.
Коли ми знайшли волю Божу, Божий план на своє життя, нам потрібна сила та ведення Боже щоб його виконати. І згідно писання Бог нам дав силу та ведення. І деколи ця сила та ведення залишається тільки на сторінках Біблії. Ми тільки знаємо про це, але реально в житті, ми можемо не переживати цього. Для того щоб нас супроводжувала сила та ведення Боже, на потрібно зробити два кроки, які відкриті нам в Діях Апостолів.
Дiї.22:12-14 І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе,щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
- Перший крок полягає в тому, що ми повинні бачити Ісуса, в своєму житті.
Щоб виконати волю Божу нам потрібна сила. Силу та відвагу ми переживаємо за допомогою підтримки. Коли хтось сильний та відважний стоїть біля нас, ми наповняємось його силою та відвагою ми маємо впевненість що він нас захистить. Коли наша опора, далека від нас, яка б сильна вона не була, вона не принесе нам сили та впевненості. А тільки надію. Нам потрібна надія, але всьому своє місце.
Давид говорить: Пс.15:8 Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці
моїй, й я не буду захитаний!( Всегда видел я пред собою Господа, ибо Он одесную меня; не поколеблюсь.) 9 От того возрадовалось сердце мое и возвеселился язык мой; даже и
плоть моя успокоится в уповании,
Давид усвідомлював те, що Господь біля нього, і був спокійним.
Iс.50:8 Близько Той, Хто Мене всправедливлює, хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, хто Мій супротивник? Хай до Мене підійде!
Ісая говорить слова повні сили та відваги, через те, що він відчував присутність Божу, і це надихало його.
Про Мойсея написано:
Євр.11:27 Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.
Як ми можемо бачити Бога?
Відповідь одна: вірою.
Віра являється нашим духовним баченням.
Євр.11:1 А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.
Віра в те, що Господь біля нас забезпечує нас силою та відвагою, для того що ми могли виконати Божу місію.
-- Але крім сили, нам потрібно ще й керівництво, ведення.
Без ведення, ми не здатні виконати волю Божу. Без ведення ми сліпі, ми не знаємо куди ми йдемо. Писання застерігає нас:
Ос.4:6 Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я!
Російський текст говорить: «Истреблен будет народ Мой за недостаток ведения: так как ты отверг ведение, то и Я отвергну тебя»
Ми бачимо яка небезпека за цим стоїть. Написано, «ты отверг ведение» . Слово «отверг»- озн. одне із значень-«знехтував». Знехтувати - озн. поставитися до кого-, чого-небудь з погордою, зневажливо, без належної поваги. 2. Залишити без уваги, не взяти до уваги що-небудь. 3. Зробити ні до чого не придатним, зіпсувати.
Загибель приходить від несерйозного відношення до ведення Божого.
Що таке ведення Боже?
Слово «ведення» в Писанні означає: знання, ведення, вміння, розуміння .
Це слово можна віднести до двох категорій, а саме: людське ведення, та Боже ведення.
Людське ведення говорить про те, що людина сама набула якісь знання, якісь вміння по відношенню до тієї чи іншої справи. Вона діє згідно того як вона вміє чи розуміє.
Боже ведення, говорить про те, що людина не покладається на свої знання та вміння, а керується тим, що Бог їй особисто сказав та показав.
Як ми отримуємо Боже ведення?
Ми розуміємо що загальна Божа воля, відкрита нам у Слові Божому. І зі слів Писання, ми пізнаємо загальну волю Божу для нас. Але коли мова йде про індивідуальну волю для нас, то нам потрібно Боже відкриття.
Вище ми розглядали, наші кроки, які приносять в наше життя силу та Боже ведення, для того щоб виконати волю Божу. Кроком що приносить силу, є бачення Ісуса в своєму житті.
Кроком що приносить ведення,- «чути голос з уст Його»
Дiї.22:12-14 І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе,щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
Для того щоб виконати індивідуальну волю Божу, нам потрібне розуміння, вміння, знання як діяти, куди йти, що робити. І це все нам потрібно отримати безпосередньо від Господа.
Ми повинні навчитися чути голос Божий.
Писання описує нам пророка, який має ведення Боже:
Чис.24:16 говорит слышащий слова Божии, имеющий ведение от Всевышнего, который видит видения Всемогущего, падает, но открыты очи его.
Тобто, той хто має ведення, він чує слова Божі.
Ми покликані не тільки читати, а й чути Слово Боже.
Гарний опис ведення Божого відкриває нам Євангелія від Івана.
Iван.10:1-6 Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник.А хто входить дверима, той вівцям пастух.
Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх.А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його.За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.
Тут ведення Боже виражається в тому, що вівці чують Його голос, та йдуть за Ним. Звернемо увагу на вираз: «свої вівці» .
Хто являється Його вівцями?
Це ті хто знає, та чує Його голос, та іде за Ним.
Але коли ми розглянемо, ці місця Писання, ми побачимо, що здатність знати, та чути Його голос, вони набули від стосунків з Ним. Про це свідчать слова: «він кличе по йменню»
Це означає, що Він знайомий з своїми особисто.
Сьогодні поняття «слухання голосу Божого», знаходиться в занедбанні. Більшість християн тішуть себе тим, що вони читають Писання, і навіть знають його напамять.
Це не є погано. Причина холодності багатьох християн, це те, що вони на початках мали справу тільки з написаним Словом. Але це привело багатьох до законності та релігійності.
Слово без Духа, це буква яка вмертвляє.
В Писанні ми бачимо, боротьбу Ісуса в пустелі. І хитрість диявола полягала в тому, що він використовував написане слово. Він говорив : « написано». Але ми бачимо Ісуса, який також використовував слово «написано». Але яка різниця, між тим «написано», що говорив диявол, та тим «написано»,що говорив Ісус. Різниця полягає в тому, що диявол цитував мертву букву, яка могла погубити Ісуса, коли б Він її прийняв. Ісус говорив слова, які були повні Духа та життя, і це було мечем який наносив удару ворогові. (Приклад. жінка яка прийняла Ісуса, а потім відійшла, і впала в гріх. Диявол нагадав їй місце Писання : Євр.10:29 скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто
потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив Вона зрозуміла, що прощення їй вже немає. І чуть не загинула)
Ми повинні водитися Духом, щоб на диявольське «написано»,вміти відповісти Божим «написано».Коли ми будемо рубати один одного буквою, ми вбємо один одного.
1Петр.4:11 Коли хто говорить, говори, як Божі слова
Ми повинні в цьому наслідувати Ісуса.
Iван.5:30 Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.
Цікавий приклад для наслідування.
Дух Святий посланий в наше життя, не тільки як сила для свідоцтва, але Він являється нашим провідником .Він прийшов до нас, що нас вести та керувати нами.
Рим.8:14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;
Дух говорить в нашому серці, слово Ісуса
Iван.3:8 Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений.
Віра яка нам так потрібна, приходить не від читання, а від слухання Слова Ісуса. Рим.10:17 Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове.
Слово Боже в більшості загальне, а голос Божий індивідуальний. Слухання-це ведення Боже. Відсутність ведення-це незнання шляху.
Голос Божий це відкриття. Слово Біблії для розуму, Голос Божий для серця.
Матв.4:4 А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих.
Тут йде мова про живе слово відкриття.
Ісус вчив: Iван.6:63 То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя.
Слово яке ми чуємо в своєму серці, воно оживлює нас, приносить в наше життя свіжість.
Нам потрібно навчитися чути голос Божий.
Бог говорить в нашому серці.
Написано в Обявленні, що Дух промовляє Церквам. Церква це люди. Дух говорить до людей.
Тобто, для того щоб виконати волю Божу, ми повинні пізнати її. Коли Господь нам відкрив Свої плани по-відношенні до нас, ми старатися постійно шукати Його Лиця, щоб чітко усвідомлювати Його реальність біля нас, це принесе силу та відвагу в наше життя.І ще однією важливою потребою, є ведення нас Богом. Ми повинні навчитися слухати голос Божий.
1Петр.4:2 щоб решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі.
Ми покликані Богом для того, щоб жити для волі Божої.
Еф.5:17 Через це не будьте нерозумні, але розумійте, що є воля Господня.
Писання закликає нас, щоб ми розуміли, що є воля Господня. Розуміння волі Божої дає нам направлення в нашому житті. Воно забезпечує нас місією та ціллю. Адже ми покликані до якихось цілей в Тілі Христовому. І хоча Бог в Своєму Слові забезпечує нас загальними цілями, але виходячи з того, що ми повинні мати тісні стосунки з Господом, і з того, що ми є членами Тіла Христового, кожен з нас повинен виконати те, для чого його Господь призначив. В Бога є свої плани на рахунок кожного з нас. Мужі біблійних часів усвідомлювали важливість знання волі Божою, та її виконання. Зокрема, цар Давид, молився: « Пс.142:10 Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій, добрий Дух Твій нехай попровадить мене по рівній землі!»
Він не тільки усвідомлював цю важливість, але він і бажав виконувати волю Божу: «Пс.39:9 Твою волю чинити, мій Боже, я хочу, і Закон Твій у мене в серці.»
Усвідомлення того, що Господь є нашим Богом, викликає в нас бажання виконувати волю Божу.
Приведемо деякі аргументи на користь важливості виконання волі Божої.
В Новому Заповіті, ми бачимо, як Сам Ісус підносить виконання волі Божої людиною, на досить високий рівень.
- Матв.7:21 Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі.
Ми бачимо, що не просто слова, відкривають нам вхід в Боже Царство, а виконання волі Божої.1Iван.2:17 Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!
Ми бачимо, ще одну цікаву річ ,вона полягає в тому, що виконання волі Божої, робить нас близькими, рідними, приємними Господу.
- Матв.12:50 Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!
Коли ми хочемо духовно рости, ми повинні виконувати волю Божу. Без цього духовний ріст не можливий. З початку свого увірування, ми можемо зрости, до якогось духовного рівня, а саме до того, щоб чинити волю Божу, і якщо ми прагнемо дальше розвиватися ми повинні зрозуміти що є воля Божа, прийняти її, та виконувати.
- Iван.4:34 Ісус каже до них: Пожива Моя чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити.
- Iван.6:38 Бо Я з неба зійшов не на те, щоб волю чинити Свою, але волю Того, Хто послав Мене.
Ці слова повинні стати для нас ключовими, стати взірцем. Ми не просто так, спасенні. Бог наблизив нас до Себе, щоб ми перебували в тих ділах, які Він ще від закладин світу для нас приготував.Еф.2:10 Бо ми Його твориво, створені в Христі Ісусі на добрі діла, які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували.
В Господа є план на рахунок кожного з нас.
Виконання волі Божої дає нам відвагу наближатися до Бога, та звертатися до Нього.
- Iван.9:31 Та ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він.
Готовність виконувати волю Божу, робить нас дітьми по-серцю Божому.
- Дiї.13:22 А його віддаливши, поставив царем їм Давида, про якого й сказав, засвідчуючи: Знайшов Я Давида, сина Єссеєвого, чоловіка за серцем Своїм, що всю волю Мою він виконувати буде.
Писання відкриває нам, що ми покликані виконувати волю Божу.
Як пізнати волю Божу?
Ми повинні прагнути виконати волю Божу. А для цього потрібно знати її.
Існує загальна воля Божа, та індивідуальна.
Загальну волю Божу для всіх віруючих, ми знаходимо на сторінках Писання.
- Iван.6:40 Оце ж воля Мого Отця, щоб усякий, хто Сина бачить та вірує в Нього, мав вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня.
- 1Сол.4:3 Бо це воля Божа, освячення ваше: щоб ви береглись від розпусти,
- 1Сол.5:18 Подяку складайте за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі.
- 1Петр.2:15 Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей,
В чому полягає наша загальна місія?
Дiї.1:8 Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі.
Наша місія полягає в свідоцтві. Ми є свідками Ісуса Христа.
Читаючи дальше Дії Апостолів 22 розділ.
Дiї.22:15Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми про оте, що ти бачив та чув!
Свідок повинен відповідати двом важливим вимогам,
-а) Він повинен був бачити своїми очима те, про що він говорить,
-б) Він повинен бути абсолютно чесним і точно повторювати те, що він чув і бачив.
Що означає бути свідком?
Бути свідком, це не те саме, що бути проповідником. Проповідник викладає загальні істини, а свідок говорить на основі особистого досвіду, про те, що сталося в його житті. Не всі християни покликані бути проповідниками, але всі покликані бути свідками. Ми не можемо бути свідками Божими, не маючи особистих стосунків з Богом.
Ми бачимо приклади загальної волі Божої щодо всіх нас. Ми повинні вивчати Писання, щоб знати волю Божу по відношенню до нас. Часто в християнстві існує така тенденція, щодо знання загальної волі Божої. Існують християни, які напамять знають Писання. Вони з памяті можуть цитувати будь-який вірш з Писання. Вони знають волю Божу яка викладена для всіх в Писанні, і їм більше нічого не потрібно. Але в більшості випадків такий однобічний підхід до волі Божої, не приносить відчуття повного задоволення в Христі Ісусі. В більшості це приводить до законництва.
Істинне задоволення приносить розуміння та виконання повноти волі Божої. Тому розглядаючи питання «волі Божої»,ми знаходимо не тільки загальну для всіх волю Божу, але і індивідуальну.
Індивідуальна воля Божа, вміщає в себе два аспекти. Перший:
- це конкретне Боже ведення, для життя в Христі, та для різних життєвих ситуацій.
Приклад цьому, це книга Діяння Апостолів.
Дiї.18:21 але(Павло) попрощався й сказав: Знов вернуся до вас, коли буде на те воля Божа! І відплив із Ефесу.
Ми бачимо випадок, коли апостоли бажали звіщати Слово в Азії, але на це не було волі Божої.
Дiї.16:6 А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну галатську.7Дійшовши ж до Мізії, хотіли піти до
Вітінії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Другий:
- це Божий план для нашого життя. Це та місія, та покликання, яке ми повинні виконати в своєму житті.(можливо, функціональність в Тілі Христовому)
Коли загальну волю Божу ми пізнаємо з Писання, то виникає запитання: як пізнати індивідуальну волю Божу?
Розглянемо деякі кроки на шляху до пізнання індивідуальної волі Божої.
Бог бажає використовувати нас, для того щоб досягнути через нас Своїх цілей. Дванадцятий розділ послання до Римлян, це практична частина, тієї теорії яка викладена в
попередніх одинадцятьох розділах.
Рим.12.1-2 Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу,і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.
Звернемо увага на слово «Тож»(итак),воно означає підсумок всього сказаного раніше. Тобто, як практично використовувати все сказане раніше. Коли ми беремо в руки стакан з водою, ми беремо - стакан, і воду. Ми не беремо окремо спочатку стакан, а потім воду. Ми беремо все разом. Зі слів послання, ми бачимо, що Бог бажає що б ми віддали йому, і сосуд, наше тіло, і те що наповняє цей сосуд, наше серце. Ми не можемо дати Богові своє серце, не віддавши свого тіла.
1)Наше тіло повинно стати живою жертвою.
Що це означає. Слово «жертва»,в нашому розумінні асоціюється з старозаповітніми жертвами, коли тварин вбивали на жертівнику. Але Бог говорить, що Він хоче щоб наше тіло так само стало жертвою, але різниця в тому що ця жертва повинна бути, живою жертвою. Бог хоче наше тіло. Коли Бог отримує наше тіло в жертву живу, Він отримує нас повністю.
В євангелії від Матвія, Ісус говорив з фарисеями, Він пояснював їм, про те, що дійсно мало значення в вірі в Бога.
В євреїв були зміщені цінності, вони говорили, що жертва була більшою чим жертівник.
Але Ісус їм говорив: Матв.23:19 Нерозумні й сліпі, що бо більше: чи жертва, чи той жертівник, що освячує жертву?
Слова Ісуса, в цьому випадку, мають дуже глибоке значення. Жертівник освячує жертву, яка на ньому. Тобто, жертва ставала святою тоді, коли вона лягала на Божий жертівник. Теж саме ми можемо вжити для свого тіла. Якщо ми прагнемо святості, не тільки душі, та духа, але і тіла, то без жертівника ми не можемо зробити його святим. Коли ми кладемо своє тіло на Божий жертівник, воно освячується. Освячується для Бога, відділяється. Зробити це, можемо тільки ми самі, рішення за нами.
Як це можна зробити на практиці?
Найперше, це наше рішення, яке виражається в молитві до Господа. «Боже я віддаю своє тіло, в жертву живу, і святу, і приємну Тобі. Від сьогодні я більше не володію своїм тілом, воно повністю належить Тобі!»
Від цього часу, ми повинні робити все, що Бог від нас хоче. Йти туди, куди б Він нас не послав. Щоб Він нам не пропонував, ми повинні на все згоджуватись, не зважаючи на протиріччя в своєму розумі. Все це ми повинні приймати, тому що ми представили своє тіло в жертву Господу.
Християни повинні покінчити повністю з гріхом в своєму житті. Повинні перестати жити з гріха в гріх, а почати жити з віри в віру, від слави в славу. В нас повинні закінчитися молитви такого роду, як прости мене Боже за вчинені сьогодні гріхи, та помилки. Що деколи повторяється щоденно. Ми повинні навести порядок в своєму житті, щоб наші молитви наповнилися зовсім іншим змістом. А саме: я бажаю виконувати волю Твою. Навчи мене виконувати волю Твою. Для цього потрібно віддати Богу своє тіло.
2) перемінитися відновою нашого розуму
Рим.12.1-2 і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа, добро, приємність та досконалість.
Коли ми представимо своє тіло Господу, то в нашому розумі, в нашому образі мислення відбудуться зміни. Ми почнемо думати, та дивитися на різні речі, зовсім по іншому. Святе Письмо говорить що наш розум обновиться. А коли він обновиться, то ми пізнаємо, що є воля Божа.
Апостол Павло оприділяє та описує волю Божу за допомогою трьох слів: добра, приємна та досконала.
Ми бачимо тут цікаву послідовність:
- коли ми починаємо шукати волю Божу, ми починаємо розуміти що вона добра. Все що Бог хоче для своїх дітей воно – добре. Бог бажає для нас тільки добра.
- Коли ми рухаємось далі виконуючи волю Божу, ми починаємо розуміти, що вона ще й приємна. Тобто, це ще й те, що нам подобається. Ми отримуємо від цього задоволення.
- І далі ми приходимо до повного розуміння Божої волі ,- досконалості. І ми бачимо що ця воля покриває всі сфери нашого життя. Вона задовольняє всяку потребу в житті.
Ми повинні пам’ятати, що тільки тоді, коли наш розум обновлюється ми можемо пізнавати волю Божу.
Кол.1:9 Через це то й ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним,
Чому так відбувається? Чому Бог відкриває свою волю тим, в кого обновлений розум?
До того як Бог оновлює наш розум, наш тілесний розум не здатний зрозуміти волю Божу.
Послання до Римлян показує нам, що :
Рим.8.7 думка бо тілесна ворожнеча на Бога, бо не кориться Законові Божому, та й не може.
Розум який не кориться Богові, який знаходиться в ворожнечі проти Бога, не може прийняти відкриття від Бога. Тому, це вороже відношення нашого розуму, повинно бути зміненим оновленням нашого розуму. І тільки тоді оновленим розумом, ми можемо пізнати волю Божу. Тілесний розум, являється плодом емоцій, які отримує бунтарська людська душа. Тілесний розум - егоїстичний, та егоцентричний, він обертається навколо свого власного «Я». Він виражається в таких словах, тілесна воля говорить: «Я хочу».Тілесний розум говорить: «Я рахую, так думаю». Тілесні почуття говорять: «Я відчуваю». В своєму невідродженому стані, людина керується цими трьома висловами: «Я хочу», Я рахую, так думаю». «Я відчуваю». В такому стані людина не відкрита для розуміння Божої волі. Ці три форми відношення до різного роду речей, повинні піти з нашого життя.
Ісус говорить:
Матв.16.25 Бо хто хоче спасти свою душу, той погубить її, хто ж за Мене свою душу погубить, той знайде її.
В грецькому оригіналі, говориться саме про «душу»,як про «життя душі»,не життя в цілому. Говориться про власне «Я».Що означає погубити «життя своєї душі»? Це означає відректися від свого «Я».Щоб воно більше не контролювало нас, та не командувало нами. Ми повинні жити по інших стандартах, та мірках. Тобто, ми повинні отримувати керівництво для життя, від Святого Духа, а не від своїх власних почуттів, відчуттів, емоцій. Не від того, що ми бачимо та чуємо. Ми повинні відректися від всякого егоїзму, та егоцентризму. Ми повинні загубити своє старе життя, щоб знайти нове.
Ми бачимо що оновлений розум, являється ключем для пізнання волі Божої. З цього може виникнути запитання: Як розпізнати оновлений розум, та чим він характирезується?
Чотири признаки оновленого розуму.
Рим.12:3 Через дану мені благодать кажу кожному з вас не думати про себе більш, ніж належить думати, але думати скромно, у міру віри, як кожному Бог наділив.
-1)він не егоцентричний, він мотивується Божими цілями, цінностями, та стремліннями, а не власними відчуттями.
1Кор.10.31 Тож, коли ви їсте, чи коли ви п'єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть!
Остання фраза «все робіть на славу Божу», являється мотиватором оновленого розуму, а саме його стремління та ціль робити все що прославляє Бога. Такий розум не питає, чи він щось отримає з цього, він не шукає свого власного, не шукає задоволення для себе. Його хвилює, чи одержить щось з цього Бог.
Ісус навчає нас молитися такими словами:
Мат.6.10 нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі.
Коли ми молимось такою молитвою, ми словами відрікаємось від своєї волі, своїх власних бажань. Це признак оновленого розуму.
«Нехай прийде Царство Твоє».Оновлений розум завжди направлений на встановлення Божого Царства на землі.
-2)він не шукає свого і не підноситься.
Матв.20.25-28 А Ісус їх покликав і промовив: Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть.Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам.А хто з вас бути першим бажає, нехай буде він вам за раба.Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!
Це ще один признак оновленого розуму. Це не пошуки захопити все в свої руки, а пошуки можливості послужити. Це шукання можливості віддати, а не отримати. Оновлений розум бере приклад з Ісуса, Який прийшов , щоб послужити. В нашій культурі ідея бути слугою не популярна, кожен хоче бути самому собі начальником, кожен настоює на своїх правах, кожен хоче добиватися своїх власних інтересів. Це не оновлений розум. Оновлений розум шукає можливості віддати та послужити. Оновлений розум - смиренний.
-3)він тверезий та реалістичний.
Рим.12.3 Павло говорить, щоб ми думали про себе скромно
Ми повинні бути тверезі в своїй самооцінці. Оновлений розум не любить крайностей. Він дружить з реалізмом.
Одне з значень слова «скромно»- озн.бути стриманим.
В нашій самооцінці ми повинні бути стриманими.Не величатися,не мати себе більного за когось.
-4) він знаходиться в рамках віри.
Рим.12.3 у міру віри, як кожному Бог наділив.
Міра віри яку Бог нам дає, це та міри віри, яка потрібна нам в нашому житті.
Віра – перекладається як: вірність, довіра, переконаність.
Найбільше в цьому місці підходить слово «переконаність».Тобто, ми повинні думати в міру того, в чому ми впевнені, переконані.
Таким чином через ці чотири признаки ми оприділяємо, до якої міри наш розум оновився. Коли якогось з цих немає, ми повинні працювати далі над тим, щоб це оновлення відбулося.
Ми бачимо що представлення свого тіла в жертву живу і святу на Божий жертівник, та оновлення свого розуму, відкривають нам «двері»,до розуміння волі Божої. Ці два кроки, особливо перший, говорять про християнина, що він хоче служити Богові, що він повністю віддав своє життя в руки Божі та готовий до посвячення себе на служіння. Ці кроки говорять також про те, що християнин повністю розв’язався від світу, йому спротивились різного роду світські задоволення, він не хоче ні в яких сферах дружити зі світом. Він хоче виконувати волю Божу. Він бажає знайти себе в Тілі Христовому.
Як виконати волю Божу.
Коли ми знаємо волю Господню стосовно себе, розглянемо що потрібно нам для того щоб її виконати.
Біблія відкриває нам суть покликання Богом людини.Cаме те, що вміщає в собі покликання Боже. Це не просто покликання в Церкву, але воно сягає набагато дальше. Ми памятаємо покликання апостола Павла. Коли він наближався до Дамаску, його осяяло велике світло з неба. Він впав на землю, а потім почув голос: « Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» ,Павло запитав: « Хто Ти, Господи? А Він йому відказав: Я Ісус Назарянин, що Його переслідуєш ти...»
Після цієї події, Павло осліп, і до Дамаску його вже повели «під руки».Далі Павло сам розповідає:
Дiї.22:12-14 А один муж Ананій, у Законі побожний, що добре свідоцтво про нього дають усі юдеї в Дамаску, до мене прибув, і, ставши, промовив мені: Савле брате, стань видющий! І я хвилі тієї побачив його... І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе,щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
Тут ми знаходимо три цікавих твердження, які і являються суттю покликання. А саме:
1)щоб ти волю Його зрозумів.(познал волю Его)
2)щоб бачив ти Праведника.
3)почув голос із уст Його.
Ці три твердження, являються важливими аргументами для подальшого виконання своєї місії. Спочатку потрібно пізнати, в чому наша місія полягає. Ми бачимо, що обрання Павла, не полягало тільки в тому, що він мав належати до якоїсь помісної церкви. Павло мав розширювати межі церкви Христової. В цьому і полягала місія апостола. Бог отців вибирає нас для «чогось».Після вибрання нас Отцем Небесним, на нас лежить відповідальність, - «щоб волю Його ми зрозуміли».В дану випадку, волю, яка стосується особисто нас. Найперше після нашого покликання, ми повинні зробити крок зі своєї сторони, це слова Апостола Павла, після зустрічі з Ісусом : Господи! Що накажеш мені робити?
Причина того, що безліч християн не знають свого покликання в Тілі Христовому, це не те що вони не бажають знати, а те, що вони не навчені цьому. Після покаяння, більшість християн через відсутність науки в Церкві, не знають що вони мають робити. І з часом цей вогонь, який був запаленим на початку увірування,- вгасає.
Коли ми знайшли волю Божу, Божий план на своє життя, нам потрібна сила та ведення Боже щоб його виконати. І згідно писання Бог нам дав силу та ведення. І деколи ця сила та ведення залишається тільки на сторінках Біблії. Ми тільки знаємо про це, але реально в житті, ми можемо не переживати цього. Для того щоб нас супроводжувала сила та ведення Боже, на потрібно зробити два кроки, які відкриті нам в Діях Апостолів.
Дiї.22:12-14 І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе,щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
- Перший крок полягає в тому, що ми повинні бачити Ісуса, в своєму житті.
Щоб виконати волю Божу нам потрібна сила. Силу та відвагу ми переживаємо за допомогою підтримки. Коли хтось сильний та відважний стоїть біля нас, ми наповняємось його силою та відвагою ми маємо впевненість що він нас захистить. Коли наша опора, далека від нас, яка б сильна вона не була, вона не принесе нам сили та впевненості. А тільки надію. Нам потрібна надія, але всьому своє місце.
Давид говорить: Пс.15:8 Уявляю я Господа перед собою постійно, бо Він по правиці
моїй, й я не буду захитаний!( Всегда видел я пред собою Господа, ибо Он одесную меня; не поколеблюсь.) 9 От того возрадовалось сердце мое и возвеселился язык мой; даже и
плоть моя успокоится в уповании,
Давид усвідомлював те, що Господь біля нього, і був спокійним.
Iс.50:8 Близько Той, Хто Мене всправедливлює, хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, хто Мій супротивник? Хай до Мене підійде!
Ісая говорить слова повні сили та відваги, через те, що він відчував присутність Божу, і це надихало його.
Про Мойсея написано:
Євр.11:27 Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.
Як ми можемо бачити Бога?
Відповідь одна: вірою.
Віра являється нашим духовним баченням.
Євр.11:1 А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.
Віра в те, що Господь біля нас забезпечує нас силою та відвагою, для того що ми могли виконати Божу місію.
-- Але крім сили, нам потрібно ще й керівництво, ведення.
Без ведення, ми не здатні виконати волю Божу. Без ведення ми сліпі, ми не знаємо куди ми йдемо. Писання застерігає нас:
Ос.4:6 Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе, щоб не був ти для Мене священиком. А тому, що забув ти Закон свого Бога, забуду синів твоїх й Я!
Російський текст говорить: «Истреблен будет народ Мой за недостаток ведения: так как ты отверг ведение, то и Я отвергну тебя»
Ми бачимо яка небезпека за цим стоїть. Написано, «ты отверг ведение» . Слово «отверг»- озн. одне із значень-«знехтував». Знехтувати - озн. поставитися до кого-, чого-небудь з погордою, зневажливо, без належної поваги. 2. Залишити без уваги, не взяти до уваги що-небудь. 3. Зробити ні до чого не придатним, зіпсувати.
Загибель приходить від несерйозного відношення до ведення Божого.
Що таке ведення Боже?
Слово «ведення» в Писанні означає: знання, ведення, вміння, розуміння .
Це слово можна віднести до двох категорій, а саме: людське ведення, та Боже ведення.
Людське ведення говорить про те, що людина сама набула якісь знання, якісь вміння по відношенню до тієї чи іншої справи. Вона діє згідно того як вона вміє чи розуміє.
Боже ведення, говорить про те, що людина не покладається на свої знання та вміння, а керується тим, що Бог їй особисто сказав та показав.
Як ми отримуємо Боже ведення?
Ми розуміємо що загальна Божа воля, відкрита нам у Слові Божому. І зі слів Писання, ми пізнаємо загальну волю Божу для нас. Але коли мова йде про індивідуальну волю для нас, то нам потрібно Боже відкриття.
Вище ми розглядали, наші кроки, які приносять в наше життя силу та Боже ведення, для того щоб виконати волю Божу. Кроком що приносить силу, є бачення Ісуса в своєму житті.
Кроком що приносить ведення,- «чути голос з уст Його»
Дiї.22:12-14 І озвавсь він до мене: Бог отців наших вибрав тебе,щоб ти волю Його зрозумів, і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його.
Для того щоб виконати індивідуальну волю Божу, нам потрібне розуміння, вміння, знання як діяти, куди йти, що робити. І це все нам потрібно отримати безпосередньо від Господа.
Ми повинні навчитися чути голос Божий.
Писання описує нам пророка, який має ведення Боже:
Чис.24:16 говорит слышащий слова Божии, имеющий ведение от Всевышнего, который видит видения Всемогущего, падает, но открыты очи его.
Тобто, той хто має ведення, він чує слова Божі.
Ми покликані не тільки читати, а й чути Слово Боже.
Гарний опис ведення Божого відкриває нам Євангелія від Івана.
Iван.10:1-6 Поправді, поправді кажу вам: Хто не входить дверима в кошару, але перелазить деінде, той злодій і розбійник.А хто входить дверима, той вівцям пастух.
Воротар відчиняє йому, і його голосу слухають вівці; і свої вівці він кличе по йменню, і випроваджує їх.А як вижене всі свої вівці, він іде перед ними, і вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його.За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу.
Тут ведення Боже виражається в тому, що вівці чують Його голос, та йдуть за Ним. Звернемо увагу на вираз: «свої вівці» .
Хто являється Його вівцями?
Це ті хто знає, та чує Його голос, та іде за Ним.
Але коли ми розглянемо, ці місця Писання, ми побачимо, що здатність знати, та чути Його голос, вони набули від стосунків з Ним. Про це свідчать слова: «він кличе по йменню»
Це означає, що Він знайомий з своїми особисто.
Сьогодні поняття «слухання голосу Божого», знаходиться в занедбанні. Більшість християн тішуть себе тим, що вони читають Писання, і навіть знають його напамять.
Це не є погано. Причина холодності багатьох християн, це те, що вони на початках мали справу тільки з написаним Словом. Але це привело багатьох до законності та релігійності.
Слово без Духа, це буква яка вмертвляє.
В Писанні ми бачимо, боротьбу Ісуса в пустелі. І хитрість диявола полягала в тому, що він використовував написане слово. Він говорив : « написано». Але ми бачимо Ісуса, який також використовував слово «написано». Але яка різниця, між тим «написано», що говорив диявол, та тим «написано»,що говорив Ісус. Різниця полягає в тому, що диявол цитував мертву букву, яка могла погубити Ісуса, коли б Він її прийняв. Ісус говорив слова, які були повні Духа та життя, і це було мечем який наносив удару ворогові. (Приклад. жінка яка прийняла Ісуса, а потім відійшла, і впала в гріх. Диявол нагадав їй місце Писання : Євр.10:29 скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто
потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив Вона зрозуміла, що прощення їй вже немає. І чуть не загинула)
Ми повинні водитися Духом, щоб на диявольське «написано»,вміти відповісти Божим «написано».Коли ми будемо рубати один одного буквою, ми вбємо один одного.
1Петр.4:11 Коли хто говорить, говори, як Божі слова
Ми повинні в цьому наслідувати Ісуса.
Iван.5:30 Я нічого не можу робити Сам від Себе. Як Я чую, суджу, і Мій суд справедливий, не шукаю бо волі Своєї, але волі Отця, що послав Мене.
Цікавий приклад для наслідування.
Дух Святий посланий в наше життя, не тільки як сила для свідоцтва, але Він являється нашим провідником .Він прийшов до нас, що нас вести та керувати нами.
Рим.8:14 Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі;
Дух говорить в нашому серці, слово Ісуса
Iван.3:8 Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений.
Віра яка нам так потрібна, приходить не від читання, а від слухання Слова Ісуса. Рим.10:17 Тож віра від слухання, а слухання через Слово Христове.
Слово Боже в більшості загальне, а голос Божий індивідуальний. Слухання-це ведення Боже. Відсутність ведення-це незнання шляху.
Голос Божий це відкриття. Слово Біблії для розуму, Голос Божий для серця.
Матв.4:4 А Він відповів і промовив: Написано: Не хлібом самим буде жити людина, але кожним словом, що походить із уст Божих.
Тут йде мова про живе слово відкриття.
Ісус вчив: Iван.6:63 То дух, що оживлює, тіло ж не помагає нічого. Слова, що їх Я говорив вам, то дух і життя.
Слово яке ми чуємо в своєму серці, воно оживлює нас, приносить в наше життя свіжість.
Нам потрібно навчитися чути голос Божий.
Бог говорить в нашому серці.
Написано в Обявленні, що Дух промовляє Церквам. Церква це люди. Дух говорить до людей.
Тобто, для того щоб виконати волю Божу, ми повинні пізнати її. Коли Господь нам відкрив Свої плани по-відношенні до нас, ми старатися постійно шукати Його Лиця, щоб чітко усвідомлювати Його реальність біля нас, це принесе силу та відвагу в наше життя.І ще однією важливою потребою, є ведення нас Богом. Ми повинні навчитися слухати голос Божий.
1Петр.4:2 щоб решту часу в тілі жити вже не для пожадливостей людських, а для Божої волі.
Ми покликані Богом для того, щоб жити для волі Божої.
Підписатися на:
Дописи (Atom)