Основне покликання церкви-це взаємовідносини!

1Кор.1:9 Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти(общение) Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого.

Рим.12:4 Бо як в однім тілі маємо багато членів, а всі члени мають не однакове діяння, 

Кожна помісна церква складається з людей які знаходяться на різних рівня духовного росту. І Господь зі Своєї сторони, дає кожному ту поживу, яка відповідає певному духовному росту християнина. Саме служіння в церкві словом, яке являється духовним хлібом, повинно задовольняти всі потреби віруючих людей. По цій причині проповіді  в певних зібраннях віруючих людей, є різними.
Коли в помісній церкві є декілька проповідників, то відповідно слова їх проповідей будуть різнитися. Причиною цього є їх різний духовний рівень. І ця різниця їх проповідей не повинна бути причиною заздрощів та не сприйняття один одного. Мова йде про те, коли кафедра стає полем битви між проповідниками. Тобто, один проповідник говорить щось таке, що не може вмістити інший. І коли перший закінчує, тоді за кафедру стає інший, і починає виправляти, або заперечувати те, що сказав його попередник. Такого роду змагання між проповідниками не повинно бути. Коли проповідники на своєму місці в церкві, і в них різний рівень духовного росту, проповіді їх різняться, в цьому немає нічого поганого. Тому що вони промовляють до людей які знаходяться також на різних рівнях духовного зросту. Бог так вчинив щоб його діти,  не залежно на якому духовному рівні знаходяться, отримали поживу. Тому проповідники не шкодять один одному, а доповнюють один одного. Ми проповідуємо в міру своєї власної віри, згідно якої ми отримуємо відкриття. Тому коли ми сходимося разом, ми маємо власний рівень віри, але це не повинно викликати в нас заздрість та неприязнь один до одного. Навпаки, ми доповнюємо один одного.

Рим.12:5,6 так багато нас є одне тіло в Христі, а зосібна ми один одному члени. І ми маємо різні дари, згідно з благодаттю, даною нам

Деколи в церквах бувають такі моменти: Виходить за кафедру людина, яка має дар євангеліста, і закликає, щоб всі в церкві вийшли на вулицю та проповідували, одним словом стали євангелістами. І навіть докоряє якщо хтось не свідчить про Христа, так як це робить він.
І люди які чують слова такого роду, коли приймають це слово, відчувають біль душі, через те, що вони цього не роблять. І не тому, що вони не хочуть публічно свідчити про Ісуса, але вони не можуть побороти себе, і вийти на вулицю і говорити всім про Христа. В серці своєму вони каються за цей нібито гріх.
Я вважаю, що такого роду заклики, які звучать в церквах, породжені нерозумінням суті Тіла Христового, тобто церкви. Всі не можуть робити те, до чого покликаний хтось один.
Тіло складається з внутрішніх органів, та зовнішніх. Внутрішні органи призначені для того, щоб функціонувати всередині, а зовнішні-ззовні. Тобто, в церкві є люди, які покликані Богом, щоб функціонувати з середини, щоб будувати церкву з середини. А є покликані Богом люди, які виконують свою місію ззовні. І служіння, які є в середині церкви, та служіння, які є ззовні церкви-можуть бути дуже різноманітними. Коли людина має дар вчителя, або пророка, або дар вияснення мов вона покликана служити в внутрі Тіла, і вона в цьому успішна, будучи на своєму місці. Коли є покликання євангеліста, то його не потрібно спонукати до того, щоб іти і свідчити про Ісуса, він сам іде і це робить. Його спонукує Дух Божий. Йому не потрібні, ні рекламні компанії, ні евангелізаційні групи чи програми, йому не потрібно назначати на якийсь день євангелізацію, він йде за покликом Духа Божого. Він на своєму місці. Він виконує своє покликання з доброї волі,а не з примусу, чи обов’язку. Тому, маючи якийсь дар від Бога, і ми в цьому маємо успіх, ми не повинні ображатися, і докоряти інших за те, що вони не такі самі як ми, і не роблять того що робимо ми. Кожен має свій дар від Бога.


Тому: 1Кор.12:18 … Бог розклав члени в тілі, кожного з них, як хотів.

Ми всі потрібні Ісусу, та один одному. Нас не повинен дратувати наш брат, чи сестра у Христі. Ми є рідні.
Щоб в нас не було якоїсь не опреділеності, щодо покликання в Тілі Христовому, потрібно звернути увагу на бажання, які виникають в нас. Діти Божі не повинні боятися власних бажань.
Фил.2:13 тому що Бог викликає в вас і бажання і дію по [Своєму] благоволінню.

Наші бажання являються індикатором волі Божої для нас. Але не всі християни це сприймають, їх лякає те, як не поплутати бажання Божі та власні бажання?
Все надто просто, ми повинні довіритися благодаті Божій. Інша річ, коли ми не довірили свого життя Богові. Але коли ми довірили своє життя Богові, то ми не повинні сумніватися та боятися що помилимось. Наше життя в Його руках, і Він керує усім.
Давид ділиться тим, що він почув від Бога:  2Цар.23:5 чи не дім мій у Бога? Бо заповіт вічний поклав Він зі мною, твердий і невідмінний. Чи не виходить від Нього все спасіння моє і всі бажання мої?

Коли ми перебуваємо в Ньому, ми не повинні боятися тих бажань, які виникають в нас.
Ми повинні віддатися благодаті Божій.

                                                Основне покликання Церкви.

В Новому Заповіті ми можемо побачити декілька цілей до яких ми покликані,це:
-страждання 1Петр.2:21Бо на це ви покликані. Бо й Христос постраждав за нас, і

залишив нам приклада, щоб пішли ми слідами Його.

-вспадкування благословінь 1Петр.3:9Не платіть злом за зло, або лайкою за лайку, навпаки, благословляйте, знавши, що на це вас покликано, щоб ви вспадкували благословення.
-до свободи  Гал.5:13К свободе призваны вы, братия, только бы свобода ваша не была

поводом к [угождению] плоти, но любовью служите друг другу.
- до миру Кол.3:15 І нехай мир Божий панує у ваших серцях, до якого й були ви

покликані в одному тілі. І вдячними будьте!

Але є ще одне місце Писання, яка вказує нам на основне покликання дітей Божих.
Сьогодні по різному опреділяють основну мету церкви, в тому числі помісної. Знання основної мети церкви, являється важливим елементом в подальшому духовному рості церкви та курсу її. Те розуміння основної мети церкви, яке помісна громада прийняла, визначає подальший рух церкви в своєму розвитку, та в своїй діяльності. Саме основне покликання церкви, є джерелом всіх служінь які помісна церква здійснює. І я вважаю, що причиною відсутності вогню(ревності) в помісній церкві, є нерозуміння основного покликання церкви.
Коли помісна церква прийняла за свою основну мету євангелізацію населення, та вона в подальшому буде здійснювати цю мету. Якщо прийнято за мету, будівництво лікарень, та реабілітаційних центрів то церква буде цим займатися. Тобто мета, оприділяє курс та діяльність церкви. З однієї сторони все нібито добре: громада, оприділює для себе мету, і рухається згідно неї.  Але проблема в тому, що не сама помісна церква оприділяє для себе основну мету! Вона не має права вибирати собі ціль. Це приорітет Ісуса Христа.
Кол.1:18 І Він Голова тіла, Церкви. Він початок, первороджений з мертвих, щоб у

всьому Він мав першенство.
Саме Він встановлює цілі до яких ми повинні рухатися. І не наші ідеї, та плани повинні бути першими, а потім: «Боже благослови наші ідеї та плани.» Це подібно до того, коли нібито ми несемо до Нього на підпис свої раціональні пропозиції. Такий стан речей показує що не Він має першість, а ми. Тобто, не Ісус це придумав, а це наша ідея, а Ісус лише має затвердити це.
Першість Ісуса, це коли ми отримали відкриття від Нього, і це відкриття підтверджено Ним Самим.
Він Голова Церкви, і Він Сам оприділює, що є важливим для неї в її подальшому курсі та розвитку.
 

Дехто здивується, дізнавшись, що головне покликання помісної церкви – це не євангелизм, це не будівництво нових церков, та ребцентрів. 
Це – взаємовідносини (общение) Спілкування.
Саме про це свідчить Новий Заповіт. Першочерговим завданням помісної церкви є саме спілкування. Всі решти завдання другорядні. І вони є результатом істинного спілкування, взаємовідносин. Якщо між нами не буде спілкування, то ми ніколи не досягнемо того, чого від нас очікує Бог.

Часто в церквах говорять, що основне покликання церкви, це євангелизм, опираючись на слова Ісуса: Мар.16:15 І казав Він до них: Ідіть по цілому світові, та всьому створінню Євангелію проповідуйте!

Але ці слова не являлися основним покликанням Церкви Ісуса. Коли Ісус говорив ці слова Церкви ще не було.

Щоб дізнатися основне покликання церкви, нам потрібно звернутися до Послань які були адресовані Церквам.
Перше місце Писання яке показує нам покликання церкви, це послання до Церкви в Коринті.
1Кор.1:9 Вірний Бог, що ви через Нього покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого.( Верен Бог, Которым вы призваны в общение Сына Его Иисуса Христа, Господа нашего..)

Ми пам'ятаємо, що церква - ця група покликаних зі світу людей. А тепер замислимося: куди ми були покликані? Церква була «зведена» в ім'я Ісуса, і що тепер роблять люди? Вони всі разом спілкуються з Христом. Павло сказав про це так: «Ви покликані до спільноти Сина Його Ісуса Христа, Господа нашого». Таким чином, кінцева мета - це спілкування.

Старогрецьке слово, перекладене в Новому Завіті як «спілкування», є таким же цікавим, як і ecclesia. Воно також запозичене з світської мови і набуло особливого змісту. Це слово утворене від іншого однокореневого з ним слова, що означає «мати щось спільне» або «володіти чимось спільно». Отже, цю фразу можна перекласти так: «спільне володіння Христом».

Існує повнота спільності та часткова спільність
Деколи в зібраннях віруючих людей можна почути такі слова: «Ми мали сьогодні хорошу спільність!», або « Подяка Богові за спільність, які ми мали сьогодні»
Але чи можна назвати спільністю те, коли люди сидячи в рядах, дивляться в потилиці один одному. А потім розходяться  по домівках, не промовивши один до одного ні слова. І це не просто люди, це рідні один одному люди.
Такого роду спільність, не являється повнотою християнської спільності.
Повнота спільності виражається в наявності двох факторів:
- це обєднання навколо чогось спільного
- це наявність спілкування(взаємовідносин) один з одним.

Переважно між дітьми Божими має місце один з цих факторів, а саме обєднання навколо чогось спільного.(тобто навколо Ісуса, який об’єднує всіх християн).
Такого роду спільність не являється повною. І такого роду стосунки, являються офіційними стосунками, а не сімейними. А церква це не організація, це сімя.


Спільність, взаємовідносини- це найперша та головна мета і призначення помісної церкви.

Розглянемо схоже заяву апостола Івана:

 1Iван.1:1Що було від початку, що ми чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки наші торкалися, про Слово життя, а життя з'явилось, і ми бачили, і свідчимо, і звіщаємо вам життя вічне, що в Отця перебувало й з'явилося нам, 3 що ми бачили й чули про те ми звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами. Спільність же наша з Отцем і Сином Його Ісусом Христом.

 

У Писанні сказано, для чого нам дано опис Ісуса в Старому Завіті. Іван, один з авторів Євангелій і безпосередній свідок життя і служіння Ісуса, сказав: «Ми говоримо вам про те, що ми бачили і чули. Ми дізналися про це не звідкись здалеку. Нам це відомо не просто теоретично. Ми торкалися до Господа Ісуса Христа, хліба життя. Ми спостерігали за Його діями. Він з'явився; Він став плоттю і жив з нами. Все це ми бачили, чули і спостерігали, а тепер заявляємо про це вам з перших рук ».

Для чого ж була записана ця розповідь з перших рук? Для чого взагалі нам даний запис всього Нового Завіту? «Про те, що ми бачили і чули, звіщаємо вам, щоб і ви мали спільність із нами» (1 Ів. 1:3). Вона дана для того, щоб привести нас до спілкування з апостолами! Що ж це за спілкування? У другій половині цього вірша сказано: «А наше спілкування - з Отцем і Сином Його Ісусом Христом».

Ціль написання Нового Завіту була в тому, щоб привести тих хто почув Слово Боже і тих хто повірив в нього до спілкування з Богом — до спільності між Отцем, Сином і всіма віруючими за допомогою Духа Святого!

Розглянемо ще два місця Писання, пов'язаних з цією темою:

2Iван.1:12 Багато я мав написати до вас, але не схотів на папері й чорнилом. Та маю надію прибути до вас, і говорити устами до уст, щоб повна була ваша радість!

 

Що приносить більше радості, ніж спілкування лицем до лиця? «Спілкуватися» означає зустрічатися один з одним, з Богом і Ісусом Христом. Саме заради цієї мети Бог і закликав нас зі світу до церкви.

Розглянемо останній принципово важливий вірш:

Iван.3:6Що вродилося з тіла є тіло, що ж уродилося з Духа є дух. 

Плоть народжує плоть, а Дух породжує дух. Завжди! В цьому вірші розкривається важливий момент: духовне народження відбувається  там, де є спілкування.
Людина народжується згори за допомогою Слова Божого та Духа Святого. Коли ми спілкуємося з тими, хто ще не народжений згори, ми сіємо їм зерно Слова Божого. Слово Боже – це дух і життя. І через нас духовно живих, Бог відроджує до життя духовно мертвих. Дух породжує дух.
Ось чому спілкування так необхідно. Поки ми разом не вступимо в спілкування, об'єднавшись навколо особистості Ісуса Христа в Дусі, всі наші справи будуть плотськими. А від цього спілкування народжуються духовні цілі Божі: засвідчення, проповідування, відвідування хворих і місіонерство. Всі вони є продуктом спілкування; вони народжені від Духа завдяки спілкуванню.

Там, де немає справжнього спілкування, є лише різні програми та заходи, народжені від плоті. Народжене від плоті може бути тільки плоттю! Знову-таки, духовне народження відбувається лише там, де є спілкування. Ця істина підтверджується описом життя ранньої церкви в Книзі Дії Апостолів.

Дiї.2:1 Коли ж почався день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі.

Церква з'явилася (або «народилася») там, де було спілкування: «Всі вони були однодушно разом».

Ще один цікавий момент, який має відношення до Вечері Господньої, тісно пов'язаний зі спільністю, спілкуванням. 1Кор.10:15-16 Кажу, як розумним; судіть самі, що кажу я. Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?
Одне з значень Вечері Господньої, це підтвердження того спілкування з Ісусом, яке ми вже маємо в своєму повсякденному житті. Ми повинні вважати. Чаша-являється чашою спільності, а хліб-являється хлібом спільності. Тому, коли ми приймаємо з чаші, та беремо від хліба, тим самим ми підтверджуємо свої взаємовідносини з Господом. Коли в своєму повсякденному житті ми не маємо стосунків з Богом, то приймаючи від чаші та хліба, ми обманюємо Бога, тим самим грішимо проти Тіла та Крові Христа.
Надто кардинально? Ні. Була заплачена велика ціна, для того щоб привести нас до спільності з нашим Батьком Небесним. Ця ціна спільності-це Тіло та Кров.

Зараз необхідно запам'ятати наступний принцип: немає спілкування - немає спільності(взаємовідносин. Ми можемо проявляти вражаючу активність як євангеліст, проповідник і місіонер, але без спілкування в нас не буде Духа. Духовне народження відбувається там, де є спілкування. Коли ми спілкуємося, об'єднавшись навколо особистості Ісуса Христа, від Духа Святого народжуються дійсно Божі справи.

Чому загинули помазані священники Надав та Авіуд?

Ми розуміємо, що ми покликані служити Господу. Але проблема в тому, що більшість християн ,розглядають саме «служіння Богові», так як вони самі вважають за потрібне. Хтось вважає, що це служіння даним йому Богом даром, інший-що це спів, чи проповідь, чи декламація віршів на недільних зібраннях, інший думає, що це щоденні Євангелізації людей цього світу, а хтось ніби то, на перший погляд, нічого не робить, але думає, що він також служить Богові. Інколи так виходить, що наша праведність вимірюється нашою зайнятістю перед Божим лицем. Але така позиція, не являється духом Євангелії. Тому що, ми праведні завдяки Ісусу Христу. Хоча в той же час, в нас повинні бути плоди праведності.
Ревність до Господа – це дуже добра річ. Але Писання закликає нас мати ревність за розумом. Тобто, розумну ревність. Ревність, це добра якість. Але і вона може перейти межі дозволеного, та наробити багато шкоди. Рим.10:1 Браття, бажання мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасіння. Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом.
В чому виражалася їх «ревність не за розумом»?
Павло описує не раз свою ревність до Бога за законом:
1Тим.1:13 мене, що колись зневажав Господа та був переслідувачем і напасником; але я був помилуваний, бо це я робив з незнання, в невірстві.
1Кор.15:9 Я бо найменший з апостолів, що негідний зватись апостолом, бо я переслідував був Божу Церкву.
Дiї.22:4 Переслідував я аж до смерти цю путь, і в'язав, і до в'язниці вкидав чоловіків і жінок,
Дiї.26:9-11 Правда, думав був я, що мені належить чинити багато ворожого проти Ймення Ісуса Назарянина, 10 що я в Єрусалимі й робив, і багато кого зо святих до
в'язниць я замкнув, як отримав був владу від первосвящеників; а як їх
убивали, я голос давав проти них. 11 І часто по всіх синагогах караючи їх, до богозневаги примушував я, а лютуючи вельми на них, переслідував їх навіть по
закордонних містах.
Про народ апостол Павло говорить:
Рим.10:3 Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.

«Ревність не за розумом», це не бажання зрозуміти праведності Божої. І це не розуміння, давало відповідні плоди в їхньому житті.
- це марні зусилля, якимось чином, через свої діла та заслуги, поставити власну праведність,
- та, бунт, не покора праведності Божій.
Вони тратили марно свої сили, втрачали мир, спокій, і при цьому всьому, ще й були в бунті перед Богом.

Що таке покора «праведності Божій»?
Повт.6:25 І буде нам праведність у тому, коли будемо пильнувати виконувати всі ці заповіді перед лицем Господа, Бога нашого, як Він наказав нам.

Хоча це Старий Заповіт, і має відношення до Закону, але з цих слів, ми бачимо той самий принцип покори, який також діє і в Новому Заповіті. Тобто, покора «праведності Божій»,це чітке виконання Божого Слова, це підкорення себе Його Слову, це виконання Його волі.
Бог бажав через Слово Своє впливати на всі сторони життя Свого народу. Починаючи з постанов щодо особистого життя та закінчуючи постановами про служіння перед Його лицем. Хоча в народу все рівно залишався вибір: слухатися Бога чи ні.
Розглядаючи випадок з життя двох помазаних Богом священників, які були покликані служити перед Божим лицем, ми побачимо, що було причиною їх загибелі. І які саме уроки ми можемо взяти для себе, з цього випадку. Адже написано: Рим.15:4 А все, що давніше написане, написане нам на науку,

Лев.10:1 І взяли Ааронові сини, Надав та Авігу, кожен кадильницю свою, і дали в них огню, і поклали на ньому кадило, і принесли перед Господнє лице чужий огонь, якого
Він не наказав був приносити їм. І вийшов огонь від лиця Господнього, та й спалив їх, і вони повмирали перед Господнім лицем. І сказав Мойсей до Аарона: Це те, про що говорив був Господь, кажучи: Серед близьких Моїх Я буду освячений, і перед усім
народом буду прославлений. І замовк Аарон.

Надав та Авіуд, були двоє з чотирьох синів Арона. По волі Божій, Арон та його сини, були обрані Богом для служіння в Скинії, в якості священиків. Це був, свого роду привілей для них. Вони повинні були стати посередниками між Богом та народом. Бог, Який бажав наблизити до Себе народ Свій, обрав людей, які мали стати священиками, тобто тими, які мали служити перед Його Лицем. Але ми бачимо, що через деякий час, після того, як була встановлена Скинія, та відбулося посвячення всіх її речей, стався несподіваний, та трагічний випадок, а саме: смерть двох Ааронових синів, які вже були помазаними на служіння священиками.
Коли ми досліджуємо цей випадок, ми бачимо деякі цікаві речі. Найперше, на що потрібно звернути увагу, це те, що цей випадок стався після величної події в житті Божого народу, а саме, після явлення Слави Божої.
Лев.9:23-24 І ввійшов Мойсей та Арон до Скинії Заповіту, і вийшли вони, і поблагословили народ, і слава Господня показалася всьому народові. І вийшов вогонь від Лиця Господнього, і спалив на жертівнику цілопалення та товщ. А весь народ бачив це, і закричали вони з радості, та й попадали на обличчя свої.

Це дійсно, велична та славна подія-явлення слави Божої. Побачити таке, напевно, мріяв би кожен християнин. Але, напевно, пройшло зовсім не багато часу, як стається цей трагічний випадок. І перше що привертає увагу, це те, що будучи під впливом побаченого, під впливом емоційного піднесення, Надав та Авіуд , захотіли знову це пережити та побачити Славу Божу.
- вони під впливом минулих переживань, вирішили наблизитися до Бога.
- Вони думали, що Славу Божу, можна «викликати», виконавши певні ритуали.


В 10 розділі книги Левит ми читаємо: Лев.10:1 І взяли Ааронові сини, Надав та Авігу, кожен кадильницю свою, і дали в них огню, і поклали на ньому кадило, і принесли перед Господнє лице чужий огонь, якого Він не наказав був приносити їм.

З цих слів, ми бачимо, що саме вони збиралися зробити. Вони наблизилися до жертівника кадіння. Коли ми розглянемо структуру Скинії,ми побачимо,де саме знаходився жертівник кадіння. Скінія являє собою двір, де посередині стоїть власне храм (скінійне шатро), і який розділений завісою на дві половини. Більша половина називається - Святе, а менша - Святе Святих .У дворі Скинії знаходився мідяний жертівник всепалення і умивальниця. На мідяному жертівнику приносилися жертви, а перед тим як принести жертву, треба було підійти до умивальниці.
Мідний жертівник знаходиться в дворі, і на ньому приносяться тельці, козли, овни. Отже, бачимо, що приноситься жертва на мідяному жертівнику в дворі. У скинії Жертовник кадіння розташовувався посередині Святині, на відстані 5.2 м від масах (вхідної завіси) і парохет (завіси, яка закриває вхід у Святая святих) і 2.6 м від кожної зі стін.

Про ритуал, який пов’язаний з жертівником кадіння, описано в книзі Вихід: Вих.30.7-10 І буде Аарон кадити на ньому кадило пахощів щоранку, коли він поправлятиме лямпадки, то буде кадити його.І при запаленні лямпадок під вечір він буде кадити його. Це постійне кадило перед Господнім лицем на ваші покоління! Не запалите на ньому чужого кадила, ані цілопалення, ані жертви хлібної, і жертви рідинної не будете лити на ньому.І складе Аарон окупа на роги його, раз у році, з крови жертви за гріх раз у році дня Окуплення складе він окупа на нього на ваші покоління. Це найсвятіше для Господа!

Ми бачимо, що кадити на жертівнику кадіння в Скинії, мав тільки Аарон. Надав та Авіуд, взяли на себе самі ці повноваження.
Жертівник кадіння знаходився майже в самому кінці Скинійного шатра, перед входом в Святеє Святих. І щоб дійти до жертівника кадіння потрібно було виконати всі постанови Скінійного служіння: це принесення відповідних жертов, кроплення, умивання. Тобто всі ритуали освячення. Надав та Авіуд знехтували всім цим, і пішли відразу до жертівника кадіння.
Ми бачимо що вони діяли на власний розсуд, за що і заплатили ціну власного життя.
Розглядаючи цю історію, ми знаходимо одну цікаву річ, яка полягає в тому, що Сам Бог являється автором та ініціатором будь-якого служіння. І кожен хто бажає служити Йому повинен це чітко собі усвідомити.
Лев.9.1 І сталося восьмого дня, закликав Мойсей Аарона та синів його, та старших Ізраїлевих,та й сказав до Аарона: Візьми собі теля з худоби великої, на жертву за гріх, і барана на цілопалення, безвадних, і принеси перед Господнє лице. А до синів Ізраїлевих будеш казати, говорячи: Візьміть козла на жертву за гріх, і теля й ягня однорічних, без вад, на цілопалення,і вола, і барана на жертву мирну, на заріз перед Господнім лицем, і хлібну жертву, мішану в оливі, бо сьогодні об'явиться вам Господь.І вони взяли, що наказав був Мойсей, перед скинію заповіту. І прийшла вся громада, та й стала перед Господнім лицем.І сказав Мойсей: Оце та річ, що Господь наказав був, зробите, і об'явиться вам слава Господня.

Бог Сам вибирає кого, куди, і на яке служіння ставити. Ми як царське священство, покликані Господом, щоб служити Йому. І Бог має служіння для кожного з нас, і нам не потрібно видумувати собі служіння, нам потрібно шукати перш за все Бога, який відкриє нам, як ми маємо служити Йому. В кожного свій дар від Бога, в кожного своє покликання, кожен являється індивідуальністю перед Богом, та ще більше –Божою дитиною.
Надав та Авіуд взяли ініціативу в свої руки. Хоча була постанова Божа про хід служіння священників, але вони придумали щось своє. Вони зробили так як вважали за потрібне.
В служіння Богові важливим є послух голосу Божому. Бог являє Свою славу там, де є явлений послух Божому Слову, а не власні ініціативи. Ми не покликані бути ініціаторами, ми покликані бути смиренними. Ми деколи на себе багато беремо, і поводимося так ніби-то Бог взяв нас в порадники. Але Він не покликав нас радити Йому, але виконувати волю Його. Виконання Його волі, це не шукання того, що нам робити для Бога і Його Царства, це не власні ініціативи та пропозиції, але це чуйність Його та послух Йому. Його Царство, це досконалість, та завершеність. І коли ми належимо до Його Царства, то ми належимо до Його досконалості. І ми не покликані вдосконалювати Його Царство своїми пропозиціями, та ініціативами, ми покликані служити в Його Царстві тими, ким ми покликані. Ми покликані виконувати Його слово, а не висловлювати Йому власні думки з того чи іншого приводу, чи справи.

Що таке служіння Богові?
Коли ми розглядаємо тему «служіння» перед Божим Лицем, на перший погляд ми бачимо два види служіння, це служіння людям, та служіння Богові. І ці служіння нібито являються різними. Але Писання відкриває нам, що деколи служіння людям і являється служіння Богові.
Матв.25:31-46 Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. 32 І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. 33 І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. 34 Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. 35 Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. 36 Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене. 37 Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? 38 Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? 39 Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли? 40 Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. 41 Тоді скаже й тим, хто ліворуч: Ідіть ви від Мене, прокляті, у вічний огонь, що дияволові та його посланцям приготований. 42 Бо Я голодував був і не нагодували Мене, прагнув і ви не напоїли Мене, 43 мандрівником Я був і не прийняли ви Мене, був нагий і не зодягли ви Мене, слабий і в в'язниці і Мене не відвідали ви. 44 Тоді відповідять і вони, промовляючи: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили, або спрагненого, або мандрівником, чи нагого, чи недужого, чи в в'язниці і не послужили Тобі? 45 Тоді Він відповість їм і скаже: Поправді кажу вам: чого тільки одному з найменших цих ви не вчинили, Мені не вчинили! 46 І ці підуть на вічную муку, а праведники на вічне життя.

Євр.13:2 Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів.

Тобто, ми бачимо, що коли ми можемо чимось послужити своєму ближньому, ми тим самим служимо Господу. І хоча служіння людям і служіння Господу, являється по своїй суті однаковим, але різниця між цими служіннями все таки є. Тут також не повинно бути крайностей. Ісус вчив: Лук.20:25 А Він їм відказав: Тож віддайте кесареве кесареві, а Богові Боже!
Що стосується служіння людям - ми повинні служити людям, і що стосується служіння Богові-ми повинні служити Богові. Ми не повинні керуватися чимось одним. Ми покликані до служіння Богові і до служіння людям.
Є моменти в нашому житті коли ми служимо людям, і тим самим служимо Богові, і також є моменти коли ми просто служимо Богові, перед Його Лицем.
Прикладом того як ми служимо один одному, і тим самим служимо Господу, ми бачимо коли ми вникаємо в суть християнських зібрань.
1Кор.14:26 То що ж, браття? Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку, має мову, об'явлення має, має вияснення, нехай буде все це на збудування!
На зібраннях ми служимо один одному, збудовуючи один одного, тими засобами чи дарами які ми отримали від Господа. 1Петр.4:10 Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті.
Тобто, ми служимо один одному, і в той час служимо Господу, тим даром, який ми отримали від Нього. Він використовує нас для збудування нас самих.
Ще один приклад служіння святим ми бачимо в Євангелії від Луки.
Лук.8:1 І сталось, що Він після того проходив містами та селами, проповідуючи та звіщаючи Добру Новину про Боже Царство. Із ним Дванадцять були, та дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, 3 і Іванна, дружина Худзи, урядника Іродового, і Сусанна, і інших багато, що маєтком своїм їм служили.
- це служіння своїм маєтком.

Приклади служіння Богові, ми також знаходимо в Писанні. Розглянемо яким чином служили Богові, люди Біблійних часів.
1) Це служіння в ролі священика.
Повт.21:5 І підійдуть священики, Левієві сини, бо їх вибрав Господь, Бог твій, щоб служили Йому,
Служіння священика повинне цікавити нас, тому що ми самі являємося священством царським.
В чому полягало служіння священика?

Iс.Нав.22:27 але щоб він був свідком між нами та між вами, і між поколіннями нашими по нас, що ми служили служби Господні перед Його лицем нашими
цілопаленнями, і нашими жертвами, і нашими жертвами мирними.

Суть цього служіння можна виразити одним словом-жертвоприношення.
Священик брав жертву яку приносили люди, і клав її на жертівник Божий. Тобто, він являвся посередником між Богом та народом. Вся його служба полягала в жертвоприношенні.
Ми як священики Нового Заповіту, також маємо служіння жертвоприношення, тільки ми замість овнів, та тельців, приносимо духовні жертви. 1Петр.2:5 І самі, немов те
каміння живе, будуйтеся в дім духовий, на священство святе, щоб приносити жертви духовні, приємні для Бога через Ісуса Христа.
І друге, що повинні були священики, це – навчати народ.
Лев.10:8 А Господь промовляв до Аарона, говорячи: Вина та п'янкого напою не пий ані ти, ані сини твої з тобою при вході вашім до скинії заповіту, щоб вам не померти. Це вічна постанова для ваших поколінь, 10 і щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим, 11 і щоб навчати Ізраїлевих синів усіх постанов, про що говорив до них Господь через Мойсея.
Навчати те ,що було вже сказане. Тобто роз’яснювати, щоб народ міг розрізняти між святістю і між не святістю ,між нечистим та між чистим.

Що являється духовними жертвами?
1) Це жертви наших уст.
Пс.118:108 Хай же будуть приємні Тобі жертви уст моїх, Господи, і навчи Ти мене Своїх присудів!
Що являється жертвою наших уст?
- подяка
Пс.106:22 і хай жертви подяки приносять, і хай розповідають зо співом про чини Його!
Пс.49:14 Принось Богові в жертву подяку, і виконуй свої обітниці Всевишньому,
Пс.49:23 Хто жертву подяки приносить, той шанує Мене;
Пс.115:8 Я жертву подяки Тобі принесу, і Господнім Ім'ям буду кликати!
Єр.17:26 І будуть приходити з Юдиних міст та з околиць Єрусалиму, і з краю Веніяминового, і з рівнини, і з гір, і з півдня, і цілопалення й жертви приносити
будуть, та жертву хлібну, і ладан, і будуть приносити жертву подяки до дому Господнього.
Йона.2:10 А я голосною подякою принесу Тобі жертву, про що присягав я, те виконаю.
Спасіння у Господа!

- хвала.
Пс.55:13 На мені зостаються, о Боже, присяги Тобі, та для Тебе я виповню жертви хвали.
Пс.53:8 В добровільному дарі я жертву Тобі принесу, Ім'я Твоє, Господи, славити буду, що добре воно,
Єр.33:11 радісний голос та голос веселий, голос молодого та голос молодої, голос тих, що говорять: Хваліть Господа Саваота, бо добрий Господь, бо навіки Його
милосердя! що жертву хвали до Господнього дому приносять, бо Я поверну долю Краю цього, як було напочатку, говорить Господь!
Євр.13:15 Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім'я Його славлять.

2) Це жертви наших вчинків(поступків).
Євр.13:16 Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові.
Тут ми бачимо, дві жертви які мають зовнішній вираз, це доброчинність та спільність.
-Доброчинність - рос. благотворение. Слово складається з двох слів : добро та чинити.
Доброта – це якість Самого Бога. Це привілей бути добрим, та чинити всім добро.
Інша жертва, це спільність.
Рос. слово «общительность»- (взаимо)отношения, (со)участие, общение, общительность, подаяние, пожертвование.
Тобто, ми розглянули, в чому полягає служіння священика. Ми, які являємося священиками Бога Живого, ми вже маємо служіння перед Його Лицем, це духовне жертвоприношення.

Друге чим служили люди Богові:
2) молитва та піст.
Лук.2:36 Була й Анна пророчиця, дочка Фануїлова з племени Асирового, вона дожила до глибокої старости, живши з мужем сім років від свого дівування, удова років вісімдесяти й чотирьох, що не відлучалась від храму, служачи Богові вдень і вночі постами й молитвами.

Служіння жертвоприношення та постами і молитвами, стосувалися Скинійного та Храмового устрою. Ці служіння мали відношення до Скинії та до Храму. Що це означає?
Це означає що ми, які являємося Храмом Божим, повинні служити цими духовними служіннями, перед Божим лицем.

Важливий момент в служінні Богові.

Iван.15:5 Я Виноградина, ви галуззя! Хто в Мені перебуває, а Я в ньому, той рясно зароджує, бо без Мене нічого чинити не можете ви(ибо без Меня не можете делать ничего).
Слово «не можете»- озн. не бути в стані, не бути в силі, не мати можливості, не вміти.
Звернемо увагу, що слова «без Мене нічого чинити не можете ви», знаходяться після заклику Ісуса «перебувати в Ньому».
Слово «перебувати»- озн. «чекати, очікувати, залишатися, жити, бути.
Це слово говорить про постійні близькі стосунки з Господом. Всякі наші діяння повинні бути плодами нашої близькості з Господом. Наші діяння не повинні бути результатом наших ідей, задумів та бажань, а результатом наших стосунків з Богом.
Тому, Ісус коли залишав Своїх учнів перед вознесінням, Він сказав:
Дiї.1:4 А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, що про неї казав ви чули від Мене.

Для чого потрібно було чекати? Чому це було так необхідно?
Тому що мав прийти Дух Святий, який мав вказати їм як потрібно далі діяти.
Вище ми говорили що Боже Царство-є досконалим Царством. І ми не покликані робити його ще більш досконалішим, даючи Богові ті чи інші пропозиції, ми покликані просто служити в Його Царстві. Всі постанови Його Царства є вже чітко сформованими, їх потрібно тільки виконувати.
Тому служіння Богові, вимагає від нас найперше смирення.
Iс.64:8 Тепер же, о Господи, Ти наш Отець, ми глина, а Ти наш ганчар, і ми всі чин Твоєї руки!
Ми глина в Його руці. Але проблема в тому, що ми деколи самі хочемо щось виліпити з себе. В той час, як нам потрібно лише смиритися в Його руках, щоб Він виліпив з нас, те що потрібно Йому. Смирення або бунт-це вибір нашої волі. Ми самі вибираємо, чи смиритися чи спротивитися. І відповідно, як і спротив, так і смирення мають свої плоди. Коли ми вибираємо смирення, ми даємо Богові можливість зліпити з нас посудину придатну для Його використання.

Розглянемо ще один вірш з книги Левит, який також стосується загибелі синів Арона.
Лев.10.3 І сказав Мойсей до Аарона: Це те, про що говорив був Господь, кажучи: в тих хто наближається до Мене Я буду освячений, і перед усім народом буду прославлений. І замовк Аарон.

Звернемо увагу на слова: Це те, про що говорив був Господь .
Коли Господь говорив ці слова?
В книзі Вихід нам описана історія, коли Господь зійшов на гору Синай. Це була велична подія в житті народу. Вони побачили славу Божу. Коли народ підійшов до гори Синай, вони побачили що гора вся диміла, від того що Господь зійшов на неї в вогні. Вся гора диміла та тряслася. І коли Господь покликав до Себе Мойсея, Він наголосив йому, щоб той застеріг народ, щоб народ не поривався до Господа, щоб не загинути. І були сказані слова які стосувалися священників. Хоча постанови про священство ще тоді не було.
Вих.19:22 священики, що будуть наближатися до Господа, повинні освятити себе, щоб не поразив їх Господь.

Була певна постанова Божа на рахунок служіння священика, і важливим в цій постанові було освячення священика. Він повинен був пройти все те, що стосувалося Скинійного служіння. Але Надав та Авіуд цим знехтували і вчинили так як вважали за потрібне. Вони зробили те, що не принесло слави Богові, за що і заплатили ціну власного життя. Важливо пам’ятати, що славу Богові приносить наш послух тому, що Бог говорить нам. А не ті вчинки, які ми вважаємо за потрібні.

Тому підсумовуючи випадок з синами Аарона, ми беремо для себе такі уроки:
1) Страх Божий повинен супроводжувати нас на протязі всього нашого християнського життя.
2) Ми не повинні діяти на основі вчорашніх переживань.
3) Ми не повинні діяти на основі власних міркувань та бажань, і повинні пам’ятати що в служінні Господу є важливим послух голосу Божому, та смирення.
4) Коли ми бажаємо служити Господу, і ми не знаємо як саме Йому служити, ми повинні пам’ятати, що ми є царським священством, і Господь вже забезпечив нас служінням перед Своїм Лицем. Це духовне жертвоприношення.
5) Ми повинні пам’ятати що ми як священики покликані наближатися до Бога. Тому освячення повинне бути основним пріоритетом в нашому житті.

Чому люди старіють і вмирають?

Чому люди старіють і вмирають?



I. ПОХОДЖЕННЯ СМЕРТІ

1. Перша згадка про смерть:
Буття 2:16-17 «І наказав Господь Бог Адамові, кажучи: Із кожного дерева в Раю ти можеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього, бо в день, в який ти скуштуєш від нього, смертю помреш» .
Бог заповів Адамові та Єві не їсти від плоду дерева пізнання добра і зла, щоб не померти (померти не від плоду, а від неслухняності Богу!) Вони не послухалися. Однак Адам і Єва не померли фізично, коли не послухалися Бога і скуштували від дерева пізнання добра і зла. Однак, щось сталося ... З цього моменту вони почали фізично старіти і, врешті-решт, померли.

2. Як з'явилася смерть?
Необхідно відзначити, що людина була створена Богом для вічного життя. До того, як гріх увійшов у світ, люди не старіли і не вмирали. Але з гріхом у життя людей увійшла смерть. Який взаємозв'язок між гріхом і смертю?

* Смерть є наслідком гріха: Якова 1:15 «... похоть, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть».
* Смерть є відплатою - платою, покаранням - за гріх: Римлян 6:23 «Бо заплата за гріх - смерть».
* Гріх є зброєю («жалом») смерті: 1 Коринтян 15:56 «Жало ж смерті - гріх».
* Смерть увійшла до людини разом з гріхом: Римлян 5:12 «Тому то, як однією людиною гріх увійшов у світ, і гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що в ньому всі згрішили». Навіть ті, хто не був винен у гріху Адама стали старіти і вмирати: Римлян 5:14 «Та смерть панувала від Адама аж до Мойсея і над несогрешівшімі, подібно переступу Адама». Чому? Тому що грішна природа передається у спадок. Адам і Єва були створені за образом і подобою Божою (Буття 5:1 «Ось родовід Адама: коли Бог створив людину, по подобу Божу»), а їхні діти (які народилися вже після гріхопадіння) народилися за образом і подобою Адама і Єви: Буття 5:3 «Адам жив 130 років і сина породив за подобою своєю та за образом своїм».
* Про взаємозв'язок між гріхом і смертю також свідчать наступні місця Священного Писання: Римлян 6:16 «Невже ви не знаєте, що кому віддаєте себе за рабів на послух, то ви й раби того, кого слухаєтесь, або гріха на смерть, або послуху на праведність? »Римлян 6:21" Бо, коли ви були рабами гріха, то були вільні від праведности. Який же плід ви мали тоді? Такі справи, що ними соромитесь тепер, бо кінець їх - смерть ».
* Біблія називає смерть «останнім ворогом» людини: 1 Коринтян 15:26 «Як ворог останній - смерть».


II. РІЗНОВИДИ СМЕРТІ.

1. Два типи смерті
Біблія оповідає про два типи смерті: про фізичну і духовну смерть.

А. Фізична смерть
Фізична смерть - це смерть тіла, тобто відділення духа (душі) від тіла.

Б. Духовна смерть
Духовна смерть - це стан людського духа, що характеризується порушенням взаємин зі своїм Творцем. Коротко: це відділення духа [душі] від Бога. Ось як цей описує стан пророк Ісая: Ісая 59:2 «Але беззаконня ваші відділювали вас від вашого Бога, і ваші провини ховали обличчя Його від вас, щоб не чути».

Бог обіцяв Адамові та Єві, що вони помруть, якщо зїдять плід дерева Пізнання добра і зла. Але ми знаємо, що вони фізично не померли від того, що скуштували цих плодів. Що ж трапилося? Вони (1) померли духовно, і плюс до цього вони почали вмирати фізично (тіло стало старіти, хворіти і вмирати). Крім того, (3) люди почали народжуватися духовно мертвими - нездатними спілкуватися з Богом, далекими від Бога.
Людина народжується фізично живим, але духовно мертвим: далеким і відчуженим від Господа, нездатним розуміти Його і виконувати Його заповіді. Саме тому Ісус називав таких людей мерцями: Матвія 8:21-22 «А інший із учнів промовив до Нього: Господи! Дозволь мені перше піти і поховати батька мого. Але Ісус сказав йому: Іди за Мною, і мертвим ховати своїх мерців ».


2. Друга смерть
У Біблії також зустрічається вислів «друга смерть»: Об'явлення 21:8 «лякливим, і невірним, і мерзким, і вбивцям, і розпусникам, і чарівникам, і всім брехунам частина в озері, що горить вогнем та сіркою. Це друга смерть ».
Що ж таке «друга смерть»? Друга смерть є кульмінацією і продовженням (тобто логічним кінцем) духовної смерті. Це вічне відділення душі від Богом в озері вогненному.


3. Біблія про неминучість смерті
Біблія (як Старий, так і Нового Завітів) вчить, що смерть неминуча:
Екл. 9:5 «Живі знають, що помруть, а померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, тому що і пам'ять про них віддана забуттю, і кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже, і немає їм частки навіки ні в чому, що робиться під сонцем ».
Екл. 12:7 «І вернеться порох у землю, як він і був, а дух вернеться знову до Бога, що дав був його».
Євреїв 9:27 «І як людям призначено вмерти один раз, а потім суд».

Отже, смерть неминуча. За всю історію людства тільки дві людини не побачили смерті: Енох та Ілля.
А. Про Еноха в Бутті 5:23-24 сказано: «Всіх же днів Еноха було 365 років. І ходив із Богом Енох, і не стало його, тому що Бог узяв його ». Куди він зник, і що з ним стало пояснюється в Посланні до Євреїв 11:5 «Вірою Енох був перенесений, щоб не бачити смерти, і не стало його, бо Бог переніс його. Бо раніш, він був засвідчений, що Богові він догодив ».
Б. Про те, як Господь забрав із землі пророка Іллю, розповідається у другому розділі 4-ій книзі Царств: «Коли вони перейшли, то Ілля сказав до Єлисея: Проси, що маю зробити тобі, поки я буду взятий від тебе. І сказав Єлисей: дух, що в тобі, нехай буде на мені подвійний. І сказав він: важкого ти просиш. Якщо побачиш, як я буду взятий від тебе, буде тобі так, а якщо не побачиш, не буде. Коли вони йшли та говорили, аж ось появився огняний віз та огняні коні, і розлучили їх обох, і вознісся Ілля в вихрі на небо. Єлисей це бачив, і він закричав: Батьку мій, батьку мій, колісниця Ізраїля і кіннота його! І не побачив його. І схопив він одежу свою та й роздер її на дві частини »(Вірші 9-12).


III. Позбавлення від Смерті

Отже, всі люди поміщені під владу смерті: духовної і фізичної.
Чи є якийсь вихід з цієї ситуації? Чи можна якось уникнути смерті і позбутися від її панування?

Давайте спробуємо відповісти на це питання за допомогою Священного Писання.

1. Чи можна уникнути неминучого?
Можна використати наступний приклад як ілюстрацію вирішення даної проблеми. Питання: В якому випадку можна уникнути покарання? Відповідь: У тому випадку, якщо (а) ти невинний або в тому випадку, якщо (б) твоя провина буде прощена.

Застосуємо це до нашої теми:
а). Смерті може уникнути безгрішна людина, але таких на землі немає.
б). Грішник може уникнути смерті тільки в тому випадку, якщо його гріхи будуть прощені.
Прощення ніколи не буває безкоштовним (безоплатним). Прощення завжди має на увазі, що той хто прощає несе збитки за боржника. Це справедливо і по відношенню до гріхів. Але гріхи можуть бути прощені тільки самим Богом. Саме тому для прощення наших гріхів Господь Бог повинен був постраждати замість нас. Слово Боже вчить, що «... без пролиття крови не має відпущення провин» (Євреїв 9:22). Оскільки прощення гріхів дарує Бог, то і пролити кров повинен був Бог, прийшовши на землю у плоті. Так і сталося ...

А. Ось як про це свідчить Слово Боже:
1 Петра 2:24 «Він гріхи наші Сам возніс тілом Своїм на дерево, щоб ми, звільнившись від гріхів, жили для правди: ранами Його ви зцілилися».
1 Петра 3:18 «Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений».
1 Івана 2:2 «Він є примирення за гріхи наші, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу». 1 Івана 3:5 «І ви знаєте, що Він був з'явився, щоб гріхи наші взяти, і що в Ньому немає гріха».
1 Коринтян 15:3-4 «Бо я передав вам, що й прийняв, тобто, що Христос помер за гріхи наші, за Писанням, 4 і що Він був похований, і що воскрес у третій день, за Писанням ...»
Галатів 1:3-5 «... благодать вам і мир від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа, Який віддав Себе Самого за гріхи наші, щоб позбавити нас від злого сучасного віку, за волею Бога й Отця нашого, Йому слава на віки віків. Амінь ».

Б. У цьому полягає Добра Новина: Бог пропонує нам спасіння і життя вічне через віру в жертву Ісуса Христа, який помер за наші гріхи на хресті:
Івана 3:16 "Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».
Іншими словами, сенс Доброї Новини у тому, що вона розповідає людині, як вона може уникнути неминучого, тобто смерті!

Хтось може сказати: «Вічне життя - це протилежність духовної смерті, а спасіння і дар вічного життя є позбавлення від духовної смерті. А як щодо фізичної смерті? Чи можна якось уникнути фізичного тління? »

Давайте розглянемо і це питання.


2. Спасіння - є порятунок від духовної або фізичної смерті?

А. Обіцянка Бога:
Господь дав обіцянку в Старому Завіті: Ісая 25:8 «поглинена буде смерть навіки, і витре Господь Бог сльози з усіх осіб, і зніме ганьбу народу Свого по всій землі, бо говорить Господь». Осія 13:14 «З рук шеолу Я викуплю їх, від смерті врятую їх. Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? Каяття тому не буде у Мене ».
Запитання: У чому полягає обіцянка Бога?
Відповідь: Бог обіцяє позбавити людей від влади смерті.

Б. Виконання Божої обіцянки
Свою обіцянку Бог виконує в Новому Завіті. Для цього Він робить два кроки:
Перший крок позбавлення людей від влади смерті - Спокута душі (спокутування гріхів): Матвія 20:28 «... Так само й Син Людський прийшов не на те, щоб Йому служили, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». => Це позбавлення від духовної смерті.
Другий крок позбавлення людей від влади смерті - Спокута тіла: Римлян 8:18-23 «Бо я думаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті супроти тієї слави, яка відкриється в нас. Бо чекання створіння очікує з'явлення синів Божих, бо створіння підкорилася марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння [творіння] визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих. Бо знаємо, що все створіння разом зідхає й разом мучиться аж дотепер, і не тільки вона, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла ». => Це позбавлення від фізичної смерті.

Важливо зрозуміти, що людина не має надії на спасіння від фізичної смерті, якщо вона не отримала спасіння від духовної смерті. А той, хто знайшов спасіння від гріхів, той, навіть якщо і помре фізично, знову оживе: Івана 6:47 «Істинно, істинно кажу вам: Хто вірує в Мене, життя вічне». Іоанна 8:25-26 «Ісус сказав їй: Я воскресення й життя; Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре ».

Ось як про це говориться в Біблії:
А. Як смерть увійшла у світ через Адама, так життя увійде в світ через Христа:
1 Коринтян 15:20-26 «Але Христос воскрес із мертвих, первісток серед покійних. Бо, як смерть через людину, так через людину і воскресіння мертвих. Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть, кожен у своєму порядку: первісток Христос, потім Христові, під час Його приходу. А потому кінець, коли Він передасть царство Богові й Отцеві, коли Він зруйнує всякий уряд, і владу всяку та силу. Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми. Як ворог останній - смерть ».

Б. Не всі ми помремо: 1 Коринтян 15:51-57 «Кажу вам таємницю: не всі ми помремо, але всі змінимося раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми змінимося. Мусить бо тлінне оце зодягнутись в нетління, а смертне оце зодягтися в безсмертя. Коли ж тлінне оце зодягнеться в нетління, і оце смертне в безсмертя зодягнеться, тоді збудеться слово написане: Поглинута смерть перемогою. Смерть! де твоє жало? пекло! де твоя перемога? Жало ж смерті - гріх, а сила гріха - закон. Дяка Богові, що дарував нам перемогу Господом нашим Ісусом Христом! »=> Це є виконання обіцянки, даної Богом у Старому Завіті.
Про це ж свідчить 1 Солунян 4:13-18 «Не хочу ж я, браття, щоб ви не знали про покійних, щоб ви не сумували, як і інші, що надії не мають. Бо, якщо ми віруємо, що Ісус помер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним. Бо це ми вам кажемо словом Господнім, що ми, хто живе, хто полишений до приходу Господнього, не попередимо померлих, тому що Сам Господь при сповіщення, при голос Архангела і трубі Божої, зійде з неба, і мертві у Христі воскреснуть перш; потім ми, що живемо живих, разом з ними будемо схоплені на хмарах на зустріч Господню на повітрі, і так завсіди будемо з Господом. Отож, потішайте один одного цими словами ».

Дуже важливо звернути увагу на те, що не тільки християни зодягнуться у безсмертні тіла. Біблія говорить про те, що і нечестиві люди теж отримають безсмертні тіла, коли воскреснуть. Але різниця полягає в тому, що праведники отримають безсмертні тіла, щоб провести вічність з Богом, тоді як нечестиві отримають безсмертні тіла, щоб провести в них вічність без Бога, тобто в Аду: Івана 5:28-29 «Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, Його голос почують, і повиходять ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло - на воскресення Суду ». Об'явлення 20:6 «Блаженний і святий, хто має частку в першому воскресінні: над ними друга смерть не має влади». Іншими словами, той хто воскресне на воскресення життя,той знайде нетлінне тіло для вічного життя. А той, хто воскресне в воскресення Суду, отримає нетлінне тіло для вічної смерті.


Отже, Господь Бог зробив усе можливе для того, щоб ми - Його творіння - знайшли вічне позбавлення від влади гріха і смерті. Господь має ключі від пекла і смерті: Об'явлення 1:17-18 «... не бійся; Я Перший і Останній, і Живий, і був мертвий, а ось Я Живий на вічні віки, амінь, і маю ключі пекла і смерті».

Сьогодні Він, як при укладенні Старого Заповіту з народом Ізраїлевим, пропонує кожному зробити вільний вибір між життям і смертю: Повт.З-ну. 30:19 «за свідків перед вами закликаю сьогодні небо й землю, життя та смерть дав я тобі, благословення та прокляття. Обери життя, щоб жив ти та насіння твоє ... »